Глава 5. "Це і є консультант Невського?!"

«Це і є консультант Невського?!»

Вже кого і не очікувала вона побачити в подібній якості, так це того дивного «бродягу», (так його про себе назвала), якого підвозила сьогодні до міста! Зараз він був одягнений інакше, змінив футболку (вона так і була в нього навипуск, тільки колір світліший) та джинси (ці на ньому не висіли, а гарно сиділи) і зараз кепки не було. Проте принцип був все той же: «мені плювати, що ви про мене думаєте». Не спромігся навіть волосся в порядок після дощу привести, воно так і стирчить у нього на всі боки.

- Знайомся, - вони обидва повернулися до неї. - Це і є та сама, чарівна Валерія, про яку я говорив тобі. Леро, це Олег. Мій консультант.

У мить, коли він упізнав Леру на його обличчі з’явилося геть легке здивування. А ще Лера встигла подумати, якою недоречною зараз є її нежива усмішка і опанувала себе.

Природно, що коли хтось з кимось знайомиться, цілком доречними стають фрази типу: «Дуже приємно», або «Радий знайомству», ну що-небудь подібне. У Лери вийшло тільки:

- Ви?!

- Значить Лера, так? – він протягнув їй руку. Лера автоматично потисла її. – Ось бачиш, я ж казав тобі, що ми ще зустрінемося. – Лера мовчала, ще не знаходячи, слів. – Хоча, щодо подиву, ти маєш рацію. Я теж ніяк не очікував, що зустріч відбудеться настільки скоро.

- Тож, ви знайомі? Олеже, коли ти встигаєш? Ти що не міг мені сказати, що знаєш Валерію? – Всі посідали на свої місця. – Я, бач, манівцями дізнаюся її номер, домовляюся про зустріч з твоєю знайомою? Гаразд, гаразд, мабуть, тоді наша розмова спроститься! Ну ти, друже, даєш! Дивуєш мене ледь не щодня! Так, до речі, - Олександр поліз у внутрішню кишеню свого піджака, - ось твій телефон, а барсетка в кабінеті. Зайдеш, потім. Ти ж... кинувся сьогодні... нічого не... забравши з... машини.

Поки він говорив, Лера мовчки спостерігала за цією парочкою, і думала про те, який дивний у неї сьогодні вийшов день. Слухала його в пів вуха. Однак, коли мова зайшла про телефон, її увагу привернули, ті жести, які Олег став зображати Олександру. Він показував йому, щоб той дав вже спокій тому телефону. Останню фразу про речі і машину, Невський говорив уже повільно і розтягнуто, видно розуміючи, що потрапляє в халепу, але хто знає через що.

Тут Леру і осінила здогадка. Так це Олександра Невського вона сьогодні, послала в машині! Он воно що! Як вона могла не упізнати голос? Це він і є той самий Саша, разом з яким цей Олег їздив... куди? Швидше за все, до того ж художника, що і вона. Вона потрапила туди першою, вони приїхали пізніше. Весело виходить. Цікаво, він взявся за нього? Судячи з того, про що вони говорили, то так. Удачі тобі із сірістю! А тепер Лера згадала ще один бік їхньої телефонної розмови.

«Ах, ви два... Хай там як, я вам це пригадаю! І зроблю це просто зараз!»

Всі ці думки миттєво промайнули у неї в голові. Олександр все ще не міг зрозуміти, що не так, а Олег показував йому знаками, що пізніше все пояснить. Лера вклинилася в їхню пантоміму зі своїм питанням:

- Ну, то як вважаєте, у чарівної Валерії все на своїх місцях, чи ваш консультант, таки завищив свою оцінку?

Питання адресувалося Олександру.

- Не зрозумів? – він знову переглянувся з Олегом, той тільки плечима знизав, не встиг, мовляв, я тебе попередити.

Лера дивилася на них обох і насолоджувалася тією паузою незручності, в яку ввела цю парочку. Видно дотепер у Невського в голові все вишикувалося в цілком логічний ланцюжок, тому що він кинувся пояснювати та перепрошувати:

- Лерочко, даруйте заради Бога. Хто ж міг припустити, що мова йде саме про вас? Та й потім, хіба мало про що можуть базікати чоловіки поміж собою. Не приймайте це так близько!

Гаразд, досить. З Олександром їй ще працювати, (можливо), а все, що сталося, врешті було невинним. Не варто псувати відносини і нагнітати ситуацію. Лера зупинила його:

- Давайте все-таки повернемося до теми, яку ми обговорювали. Ви мені скажете, в чому полягає суть проєкту, чи так і кружлятимемо навколо?

Олександр кивнув, мовляв, саме збирався все пояснити. З появою «консультанта» він пожвавішав. Ось тепер вже вона впізнавала того, «медійного» Олександра. Водночас Олег поводився ще дивніше. Нахабний тип, вона помітила це ще в машині. Він розвалився в кріслі, хіба що ноги на стіл не закинув. Виглядало все це так, ніби знає тут вже всіх років сто, а сидить на цьому місці і того більше. Дивився на неї з нахабною посмішкою, яка встигла набриднути ще поки до міста його везла, і немов роздягає поглядом.

«Що ти вирячився?» - хотілося сказати, але Лера стримувала себе.

Водночас її зацікавило інше питання. Які взаємини між цими двома людьми. З яких питань ця людина консультує Олександра Невського? У неї, наприклад, склалося враження ієрархії від зворотного. Тобто, не він працює на Олександра, а Олександр на нього. Хто він такий? Можливо Лера і помилилася, але те, що консультант не поводиться як підлеглий – це точно!

- Розумієте, Валеріє… - він зробив незначну паузу, – Ми хочемо розкрутити неліквід.

- Що?!

- Сашо, ти не міг якось здалеку почати, не так, щоб відразу в лоб? – консультант зробив над собою зусилля і потягнувся до своєї склянки з соком. Діставши її, знову відкинувся назад.