Глава 2. Нахабство - друге щастя

У дзеркало заднього виду спостерігала за тим, як чоловік дивиться їй у слід. От все ж таки він дивний! Проїхавши близько двадцяти метрів, Лера різко втиснула до підлоги гальмо, машина зупинилась. Тепер, коли вона зрозуміла, що все гаразд і зможе дістатися додому, її попустило. Вона змогла тверезо подивитися на речі. Зрештою, нічого з нею не станеться, якщо підкине його до міста. Ну не кидати ж його в цій глушині, під проливним дощем! Так, нахаба. Але, це мало що змінює. Поміркувавши так, стала здавати назад.

Порівнявшись з ним, зупинилася, відкрила дверцята, промовила:

- Сідайте. Все одно по дорозі.

Сів чоловік мовчки. Чомусь їй здалося, що він і не сумнівався в тому, що Лера повернеться. Мовчки ж потягнувся до серветок, які вона не встигла прибрати в бардачок, і теж став витиратися. Коли покінчив з цим, сказав:

- Все-таки сильна штука ця «совість», чи не так?

«Во дає мужик! Жодного розуміння не має!»

- Точно! – відповіла йому навзаєм. – Тільки не совість, а жалість.

Нехай знає своє місце і не заривається!

На певний час в машині запанувала тиша, яку Лера порушувати аж ніяк не збиралася. Попутник вирішив інакше. Його рука потягнулася до мобільного. Зі словами: «Можна мені дзвякнути?», він, не чекаючи відповіді, дістав телефон з футляра.

Напевно, найрозумніший тут! Можна подумати, якби її телефон тримав мережу в цій глушині, вона б сиділа там і не викликала СТО!

Яким ж було її здивування, коли він набрав номер і Лера, навіть перебуваючи на своєму місці, почула гудки. Виходить, мережа з'явилася?! Дивно. Вона ледь стримала себе від того, щоб не вихопити телефон у нього з рук і на власні очі не поглянути на смужки мережі на екрані. Тим часом чоловік почав говорити.

- Привіт це я. Та ні, попросив телефон… Ну, ти ж чуєш, що я з тобою говорю, значить, не розмокнув… Точно. Не цукровий… Є таке. Натомість вирішив одне питаннячко… Ну, знаєш, у кожного свої проблеми… Слухай, я чого дзвоню, ти назад скоро будеш їхати? До чого це тут? Я хотів сказати, що будеш їхати, мене не шукай. Я вже в дорозі… Ну, а ти як думав? Та ні. Ти ж знаєш, моя не пропаде… Ну, а ви там як, домовилися? Зрозуміло… Тоді вирішуй свої питання, не поспішай... Перенесімо все на завтра? Ну добре. Умовив. Сьогодні, так сьогодні… Як він тобі? Правда? Слухай, не може бути! Це він тобі сказав? Ні? Відмовила?! А ти знаєш, мені сподобалось. Є якась іскорка… Мабуть, я і не такий спец у твоїх справах, але, на мій погляд, тобі варто братися за цю справу… Умови все одно ти диктуватимеш… В будь-якому випадку… Так… Можеш покластися на мої передчуття… Так… Звісно! Тільки дивись не перегинай палицю… Ну, так відразу я не можу тобі відповісти… Так, я теж… Послухай, що ти вигадуєш? Не кажи дурниць! Телефонувала?! Ну ти даєш! А вона що? І то, правда. Давно не бачилися… А що я? Та ні за що! Навіть і не вмовляй! Я не займаюся подібними справами! Тому що не хочу… Слухай, у мене і без цього справ по вуха! Не треба мене ще в таке втягувати! Ти прекрасно знаєш, що справа не в грошах… Ні!

Лера слухала ця розмову геть ошелешена. Як можна бути настільки безцеремонним? Ну, треба було тобі повідомити, що ти поїхав – гаразд. Це можна зрозуміти. Але ось так сидіти і просто триндіти?! А ще кажуть, що жінки балакучі! Зрештою, вона не витримала.

- Нічого, що ви витрачаєте мої гроші?

Ясна річ, справа була не в грошах! От лише його, здається, це питання геть не збентежило! Він тільки на мить відволікся від телефону, лише для того, щоб сказати:

- Не заважай, будь ласка, - і продовжив розмову.

- Ага! Ти вгадав...

Краєм ока Лера помітила, що його фізіономія розпливлася в дебільній посмішці.

- А я знаю? Та якось не склалося запитати… Ну, в принципі, нічогенька така… - тут він глянув на Леру, відверто оцінюючи, продовжив: - Все, що треба на своїх місцях…

Від цих його слів Лера зашарілася.

От же ж нахаба!

Телефон він тримав у лівиці, так що нічого не заважало їй, не відриваючись від управління машиною забрати апарат з його руки. Вона так і зробила. Вихопила телефон і, не кажучи ані слова завершила розмову. Апарат поклала на місце.

«Побазікав і досить! А то подивись на нього! Він ще й обговорювати її буде!»

Чоловік здивовано знизав плечима, чого, мовляв, вона злиться, але вистачило розуму не заперечувати. Це він вирішив правильно. Помовч бодай трохи!

Та, на жаль, мовчання затягнулося ненадовго. Варто їй було про це подумати, як знов задзеленчав телефон. Номер був не визначений. Лера включила систему «фрі хенд».

- Так, я вас слухаю.

Голос з того кінця «проводу» пролунав на весь салон:

- Здрастуйте, дорогенька. Я сильно перепрошую, що турбую, але у нас тут чомусь зв'язок обірвався. Передайте слухавку хлопцеві, який сидить поруч з вами. Сподіваюся, я ні від чого не відриваю? - двозначно додав він за мить.