Глава 37. Подвійне щастя

Обмінявшись компліментами із присутніми представниками Династії, Глінда завітала й до жінок знаті, які, своєю чергою, намагалися хоч словом перекинутися з вродливою і впливовою цілителькою, яка поводиться у Топкапи так, як удома. Тут була і мати білявки, яка ледь впізнала свою дівчинку у вродливій і сильній особі. Кларисс Ханим благословила доньку на щасливе життя, хоча й блакитноока сміялася, що заміж не вона виходить. Врешті закінчивши розмови, «пані янгол» стала трішки позаду Хюррем Султан, зустрічаючи з нею гостей. Не забарилися і Міхрімах Султан та її кузина Назлишах, донька Бейхан Султан, яка нещодавно приїхала у палац. Вже на місці були і дітки.

У той час на чоловічій частині теж розпочиналося свято. З самого ранку Падишах привітав своїх синів, а після того зустрічав гостей у власних покоях. Два прекрасних принци теж були там, проте настав час відкритися головній таємниці, яку два місяці беріг Шехзаде Мехмет біля серця. Попросивши батькового благословення, красень упевненими кроками поспішав у гарем, у той час як посмішка на його обличчі не зникала. Він зупинився всього на мить на балконі верхнього поверху над гаремом, а простояв там більше пів години, милуючись тією, хто стала сенсом його життя. Сьогодні вона, як завжди, була активною і життєрадісною, а красою сяяла, наче перший весняний промінь сонця. Ком підступив до горла юнака, він не думав, що відчує себе безпорадним саме тепер. Зачарований грацією і обеззброєний посмішкою, він, великий Шехзаде Мехмет, втратив дар мови від кохання. Врешті внизу в гаремі вітання скінчилося, а Глінда поспішила в покої до нареченої.

— Деніз, уже час. Ти головне не хвилюйся, все буде так прекрасно! — щиро щебетала дівчина, щоб підтримати подругу. Забігши всередину, Ханим стала на своєму місці, згідно з шаріатом, тобто взагалі не в колі Династії, а лише збоку, зачаровано за всім спостерігаючи.

У той час Деніз у супроводі свити велично крокувала гаремом. Перед очима всіх тих, хто зневажав, хто завдавав дикого болю, вона змогла вистояти, і сьогодні — свято її блискучої перемоги над злом. Дружина! Який великий сенс захований у простому слові... Не рабиня, не наложниця, не жертва гри, не іграшка на одну ніч... Дружина — супутниця, подруга, друга половинка одного цілого... Навіки! Шлюбні вузли можуть послабшати, але розірватися — ніколи, якщо цей шлюб створений не під тиском, а за двостороннім бажанням. Дружина! Навіки єдина, назавжди бажана...

Присівши у поклоні перед Валіде Хюррем, дівчина поцілувала її руку та попросила благословення. Цю дію вона повторила стосовно всіх членів Династії та найближчої подруги-землячки. І всі вони щиро бажали чорнявій щастя.

Мехмет з усмішкою спостерігав за дійством, а коли настала відповідна мить, дав необхідний наказ Алі-азі. Вірний слуга спустився в гарем, підійшовши до Глінди та шанобливо промовивши їй майже пошепки:

— Ханим, Шехзаде Мехмет чекає на вас у внутрішньому саду.

— Зараз? — здивувалася білявка.

— Зараз, Ханим. Він сказав, що це термінова справа.

— Добре... — не сказавши нічого нікому, крім Хюррем, яка одразу ж відпустила дівчину, Глінда швидкими кроками наближалася до місця, призначеного для зустрічі. Падишах її серця Мехмет уже чекав на кохану, подумки згадуючи розмову, яку він мав у день, коли тоді ще Глінда повернулася в палац...

І от настає ця довгоочікувана мить... Глінда вже бачить свого принца, помічає якесь хвилювання у ньому, тому сповільнює свій хід, наче відтягуючи мить розмови. Легкий поклін і дещо стривожена, проте привітна посмішка. Мехмет з ніжністю довгим поглядом дивиться на свою красуню, а потім ласкаво всміхається їй.

— Моя найдорожча, ти... така красива. Слів нема, щоб описати, як я знову зачарований тобою. Навіть голова закрутилася, кров ударила так, що живчик на скроні застукотів...

Глінда дзвінко засміялася, підійшовши на достатню відстань для дружнього спілкування.

— Ти хотів мене бачити, мій Шехзаде? Невже лише для того, щоб оцінити мій вигляд у сукні, яку ти подарував? — щиро посміхається блакитноока, натомість юнак лагідно торкається рукою її щоки і глухим від хвилювання та кохання голосом ніжно вимовляє:

— Життя моє... — не реагуючи на те, як засяяли вогники у її очах, молодик упевнено наближається впритул, легким рухом руки обіймаючи стрункий стан, та жадібно цілує її вуста. Ні, у нього не вистачить сил говорити далі, доки не підзарядиться біля свого персонального джерела енергії та потоку сили. Заплющує очі й цілковито зосереджується на своїх відчуттях, які просто роздирають ізсередини. Цілує так пристрасно і легко, так лагідно і водночас вільно. В очах дівчини темніє, вона намагається противитися новій хвилі почуттів, проте тим ще більше тоне в них. Але чомусь не розриває їхню шалену небезпечну гру. Це він, Шехзаде, затіяв її, цю гру, не подумавши, що вона, Глінда, може грати не гірше, а то й краще за нього. Це він зробив усе можливе, аби досягти її взаємності. Закохуючи її, сам закохався ще більше, втратив відчуття міри і потонув у цім бурхливім океані. Він і вона... Рятуюча отрута і солодкий антидот... Так кохати можуть лише божевільні: без надії на майбутнє, без претензій, без планів, без близькості врешті-решт. Розпалюючи одне одного цими розуму непідвладними поцілунками і розбігаючись по різних частинах світу, вони породжували вогонь і повільно гинули в ньому. Ось і зараз... Серце шалено стукає, наче бажає вирватися геть із грудей. Розум уже давно в ауті, він втратив відчуття реальності. Тіло солодко ниє, пронизуючись блискавками, а ноги підкошуються і тремтять. Проте їхній зір покращується, слух загострюється точно як у хижаків. Лише тепер, у стані, до якого власноруч привели одне одного, вони бачать істинну картину світу і готові на цілковито безумні вчинки. Вони стали сильними, непереможними... Випивши свій еліксир, готові гордо крокувати життям разом, навіть не сподіваючись на щось більше, ніж бути отакою напівпарою-напівдрузями...

— Моя душа, янголе мій... — відірвавшись від солодких вуст, шепоче Шехзаде. — Я божеволію, Гліндо. Божеволію, коли ти отак дивишся, коли цілуєш мене, пригортаєшся, коли ти поруч... Ці прекрасні очі звели мене з розуму. Ти знаєш, що в тобі сенс мого життя? Знаєш, що за тобою піду хоч на край світу? Що ладен у пекло спуститися, аби лиш знайти спосіб зробити тебе щасливою?