Глава 36. Серйозне рішення

Піднесений настрій буквально переповнював Шехзаде Мехмета, коли він спостерігав за тим, як радо домашні вітали кохану Глінду в палаці. Його серце завмирало від того, як щиро дівчина раділа кожному, кого бачила. Особливо зворушливою була її розмова з маленьким Орханом.

— Ви ж два чоловіки і маєте підтримувати одне одного, — лагідно повчала вона хлопчика. — У тому, що мама поїхала, ніхто не винен: ні ти, ні сестри, ні батько. А уявляєш, як важко твоєму татові змиритися з цим? Ти маєш стати для нього опорою...

Слова дитини розбили останню кригу в душі принца: «Гліндо, так багато людей покидали мене. Ти ж не підеш? Ти будеш моєю мамою?». Мехмет знав, що чоловік не повинен плакати, але сльози зворушення самі наверталися на очі. Саме вона, ця дивовижна дівчина, зуміла знайти ключ до його щастя. Вона була для нього світлом, водою та самим повітрям. Шехзаде твердо вирішив: він віддасть життя, але не припинить боротися за неї. Упевненими кроками він попрямував до батька.

— Повелитель чекає на вас, — шанобливо мовив вартовий, пропускаючи принца до покоїв.

— Володарю, — Мехмет низько вклонився, а потім підвів погляд. Султан Сулейман, здавалося, був у доброму гуморі, проте його очі, як і завжди, залишалися непроникною таємницею. Таку людину міг прочитати лише погляд Хюррем Султан, але сьогодні Мехмет вийшов на власну битву.

— Мехмете, сину, вітаю. Проходь... Ти хочеш щось мені розповісти? — запитав Падишах.

— Так, Повелителю. Я хотів поговорити з вами як син із батьком. Сьогодні я привіз Глінду в палац. Я вчиню так, як ви завжди вчили: не обманюватиму вас. Усі думають, що вона тут лише заради весілля Джихангіра, але це не так. Я кохаю її. Думав, що зможу забути, вирвати з серця... Пробачте, батьку, я не зміг. Коли вона була далеко, я повільно згасав. А побачивши її посмішку знову — повернувся до життя.

Султан Сулейман здивовано підняв брову, вражений сміливістю сина.

— Це відважне зізнання, Мехмете. Ти порушив мою заборону, але одразу прийшов відкритися. І що тепер? Ця дівчина — вільна мусульманка, вона не може належати до гарему. Ти хочеш, щоб я, хранитель Корану, порушив священну заповідь?

— Ні, Султане, — твердо відповів Мехмет. — Я знаю, що вона не може бути наложницею. Тому я прийшов просити вашого благословення на Нікях.

— Нікях? — Падишах відсахнувся. — Ти Шехзаде! Ти не можеш обирати дружину лише за велінням серця!

— Я прошу цього не як принц, а як ваш син. Заради Валіде ви пішли проти всього світу і законів сім'ї. Ви просто кохали! Заради її посмішки ви одягли їй на палець смарагдовий перстень. Я ріс, знаючи, що мій батько — найсміливіша людина, бо він поставив любов вище за правила. Тепер я знайшов свою Хюррем, то чому ви проти?

Мехмет заговорив палкіше, дивлячись батькові прямо в очі:

— Моя вірність вам безмежна. Якщо ви сумніваєтеся в мені через це кохання — я зрічуся права на престол на користь Джихангіра. Мені не потрібен світ без неї. Я поїду туди, куди накажете, і буду вірно служити вам і майбутньому Султану. Я не стану плести інтриг чи звершувати таємних обрядів. Я готовий відповісти за свої слова навіть життям. Краще померти з гідністю, ніж жити як боягуз, що не спробував боротися за своє щастя. Нашій державі потрібен сильний правитель, і якби я змовчав — я б зрадив вашу кров у своїх жилах. Прошу лише про одне: нехай кара впаде на мою голову, а Глінду відпустіть. Вона навіть не знає, що я тут, інакше ні за що б не пустила мене на цей ризик.

Якийсь час Повелитель мовчав, пильно розглядаючи сина. Мехмет завмер, готуючись до найгіршого, але не відвів погляду.

— Ти мене приємно вразив, Мехмете, — раптово промовив Султан і важко, але приязно поплескав сина по плечу. — Ти справді гідний бути Падишахом, і я не дарма назвав тебе Шехзаде Престолу. Сьогодні ти повівся як справжній чоловік: не зрадив, не шукав виправдань. Таким левом я щиро пишаюся. Що ж, якщо ти готовий на все заради своєї Глінди — йди до Валіде. Нехай готує ще одне весілля. Я благословляю вас і приймаю цілительку в нашу сім'ю.

****

Весняне сонце ледь торкнулося золотих куполів Топкапи, а палац уже нагадував розтривожений вулик. Сьогодні повітря було просякнуте пахощами троянд та передчуттям дива — настав день, якого ніхто не міг уявити ще рік тому. День Нікяху Шехзаде Джихангіра та його коханої Деніз.

У своїх покоях Деніз стояла перед величезним дзеркалом, не впізнаючи власного відображення. На ній була важка сукня кольору нічного неба, гаптована срібними нитками та дрібними діамантами, що мерехтіли, мов зорі. Глінда, яка з самого світанку не відходила від подруги, дбайливо поправляла прозору вуаль.

— Ти неймовірна, Деніз, — прошепотіла Глінда, і в її блакитних очах відбилося щире захоплення. — Сьогодні ти не просто стаєш дружиною, ти стаєш символом того, що справжнє кохання долає будь-які закони.

— Я досі боюся прокинутися, — відповіла Деніз, торкаючись персня на пальці. — Гліндо, якби не ти, якби не твоя підтримка в ті дні, коли я була готова здатися... Дякую тобі.

Раптово двері відчинилися, і до покоїв увійшла Хюррем Султан у супроводі Міхрімах. Валіде виглядала велично: її весільний дарунок — кольє з сапфірами — вже чекав у золотій скриньці. Вона підійшла до Деніз і, всупереч усім суворим правилам етикету, лагідно торкнулася її плеча.

— Сьогодні мій син щасливий так, як ніколи раніше, — мовила Хюррем, і в її голосі не було владності, лише материнська вдячність. — Ти зцілила його тіло, а тепер даруєш спокій його душі. Будь гідною його любові, Деніз. Благословляю вас.

Міхрімах Султан теж усміхнулася, хоча в її очах ще жевріла здивованість від такої рішучості брата.

— Весь Стамбул сьогодні говорить лише про вас. Будь щаслива, невістко.

Тим часом у чоловічій частині палацу панувало особливе піднесення. Джихангір, одягнений у парадний кафтан із темного оксамиту, намагався вгамувати тремтіння рук. Біль у спині, який роками був його вірним супутником, сьогодні майже відступив, наче сама доля дарувала йому перепочинок.