Розділ 29. Тріумф кохання і волі

В той час Деніз і справді вели на страту. Протиотрута, приготована Гліндою, подіяла — красуня-венеційка опритомніла, а відчувши навколо себе аромат коханого Шехзаде, зрозуміла, що він був тут, був поруч. Як же чекала чорнявка свого принца знову, та замість нього прийшли вартові. Зв'язавши нещасній руки, вони повели її звивистими коридорами в спеціальну кімнату, де готують до страти. Там калфи одягли дівчині білу сукню і розплели хвилясте чорняве волосся, щоб вітер грався. І знову ці аги схопили білі ручки Хатун та силою потягли її через весь гарем. «Я буду сильною! Не покажу страху» — твердо вирішила красуня, хоч вся й тремтіла з жаху. «Мій Джихангіре, пробач своїй вірній рабині... Я покидаю тебе та не з власної вини».

Гарем повнився людом. Здавалось, всі ці рабині і служниці навмисно прийшли, щоб востаннє покепкувати з красуні. Її вели широким проходом між колонами дівчат, що єхидно посміхалися. Зав'язані руки, одяг покараної на смерть грішниці... Проте виглядала вона мов закований янгол, хоча ніколи не була ним, бо ж народилася звичайною дівчиною з люблячим серцем. З-поміж роззяв перед самісінькою Деніз пихато вийшла Лейла Хатун з колом своїх прихильниць, що колись, дуже давно, напевно, в минулім житті, були подругами смертниці. Всі вони нахабно сміялися їй просто в лице. Лейла не вдовольнилася цим, вирішивши наостанок добряче посміятися з нещасної.

— Невже це ти, Кеті Султан? В якому стані опинилася тепер? Так тобі й треба!

— Де ж твій Шехзаде Джихангір? Чому не рятує тебе? — колко, мов ніж у спину, запитала інша дівчина.

Дзвінкий сміх огорнув чорнявку, мов ядовите покривало. Вона зупинилася, з болем роззирнувшись по сторонах. Одна лиш Мішель співчутливо дивилась на подругу, однак навіть вона більше не була такою відданою, як колись. Що змушує цих людей так змінюватися, ставати такими жорстокими? За що вони зненавиділи цю чорнявку? За її красу, якій заздрили? За добре серце? За сильний характер? Сміх тільки розгорявся, накриваючи гарем, натомість Деніз відчула ще виразніший біль у серці.

— То де твій Шехзаде Джихангір? Не спішить рятувати тебе? Певно, йому чхати на таку гаремну обірванку, як ти! — ще раз вигукнула колишня подруга.

Деніз ковтнула ком у горлі і вже хотіла знову вирушати, як в гарем вбіг переляканий Сюмбуль, голосно вигукнувши:

— Увага! Його високість Шехзаде Джихангір!

Тієї ж миті в гаремі опинився й сам принц — задиханий, розчервонілий, наляканий, але дуже щасливий. Кинувши погляд на кохану, він мимоволі посміхнувся. Все ж встиг. Однак тут же його обличчя набуло поважного і навіть сердитого вигляду. Деніз же ледь не забула поклонитися, вражено дивлячись на юнака. Вона й уявити не могла, чого зараз чекати, однак одразу ж стала почувати себе сильнішою.

— Що тут відбувається? — сильний голос розлився гаремом, аж луна пішла. В той час Лейла і їй подібні вражено заклякли. Вони ледь впізнавали у цьому красені того нещасного принца, з якого вони так жорстоко кепкували.

— Ведемо Хатун на страту, Шехзаде, — несміливо відповів один з агів.

— Як ви смієте вести на страту невинну людину? Негайно зніміть з її рук ці кайдани і відпустіть дівчину! Ну ж бо, це наказ! — ледь варто було Джихангіру підвищити голос, як аги миттю стали звільняти красуню. Вона ж з гордою посмішкою і навіть образою на обличчі простягнула слугам руки, щоб ті швидше позбавили її незручної ноші.

— Але ж Шехзаде, Повелитель... — намагався відстояти думку Падишаха Сюмбуль, проте грізний погляд принца настиг і його.

— Сталася величезна жахлива помилка! Кілька хвилин тому наказом Шехзаде Мехмета було звільнено Кеті Хатун від будь-якого покарання. Більше того, вона була нагороджена за вірність подарунками, які чекатимуть на неї в її нових покоях. Або моїх покоях. Якщо хтось не знає, то хай почує, що цій дівчині я завдячую життям.

В цю мить красуню було звільнено, а вона радісно видерла свої ніжні дівочі ручки з залізних браслетів. Побачивши це, кароокий красень щасливо посміхнувся і простягнув їй свою руку.

— Деніз...

За мить чорнявка теж розцвіла посмішкою і майже бігом дісталася до Шехзаде, вклавши свою долоню в його міцні пальці. І більш ніжного і палкого рукостискання важко уявити. Ставши поруч з коханим, венеційка зустрілася з ним поглядом, обмінявшись за цю коротку мить хвилею щастя. Джихангір забув як дихати, зачаровуючись своєю незламною красунею, а тому поспішив продовжити промову.

— Хай почують всі! Кеті Хатун з цього дня є моєю єдиною законною фавориткою. З волі Аллаха вона носитиме ім'я Деніз... Я тут дізнався про твоє ставлення до моєї коханої, Фахріє... Про всі незаслужені покарання мені розповіли пташки. І, до речі, ваші сьогоднішні фрази я теж встиг зловити краєм вуха. Тому попереджаю: неповага до неї розцінюється як неповага до мене! Кожен, хто скривдить мою сім'ю, матиме справу особисто зі мною! Я нічого не пробачаю і не забуваю. Сподіваюся, всім все ясно. Фахріє, Валіде веліла підготувати для моєї Деніз кімнату фавориток. Зроби все в найкращому вигляді, однак першим часом вона житиме у моїх покоях. Принаймні поки не одужає остаточно.

Красень знову ніжно поглянув на кохану — вона сяяла дивовижними барвами, наче перша веселка навесні. Подив, шок, радість, ніжність, водночас сліди нещодавнього болю і страху. Та попри це все, у ній було ще щось таке, що Джихангір не стримував щасливої посмішки. Можливо, гордість за нього... Давши улюблениці час для того, щоб вона ще раз переможним поглядом окинула гарем і колишніх кривдників, що зараз справді пригнічено ховалися одна за одну, юнак міцніше стиснув її руку.

— Як накажете, Шехзаде... — поклонилась скарбнича; вона належала до тих небагатьох, які раділи за цю багатостраждальну, а тепер дуже щасливу пару. — Шехзаде, пробачте, але чи варто мені відібрати наложниць у ваш гарем? Згідно з правилами, в гаремі Шехзаде не може бути лише одна жінка, мають бути й інші. Якщо ви згодні, то я негайно все зроблю.