Розділ 25. Попіл надії

Сіра поволока диму оповила палац у Манісі, аж різало очі й щеміло в горлі. Першими прокинулися мешканці гарему, надривно кашляючи.

— Що відбувається? Звідки цей дим? — наложниці, ошелешено переглядаючись, здійняли справжній ґвалт. За мить у гарем влетіла Сезен Хатун, прикриваючи обличчя шаллю.

— Пожежа! Горить другий поверх!

Калфи й аги, представники Династії та звичайна прислуга за метушилися палацом. Коштовні штори навпроти покоїв Шехзаде Джихангіра палали червоним полум'ям, звідти вогонь перекидався на дубові двері й мандрував поверхом. Хюррем Султан, вибігши з власних апартаментів у самій лише нічній сорочці, з жахом спостерігала, як слуги намагаються приборкати невблаганний вогонь.

— Де мої діти? Мої сини в безпеці? — судорожно запитувала вона Есму, яка за руку тягла Султаншу назад.

— Валіде, що ви тут робите? Негайно повертайтеся... — почувся хриплий від диму голос Мехмета. Хюррем різко розвернулася й обійняла первістка, застигнувши в жаху.

— Де Джихангір?

— Я не знаю, Валіде... — так само злякано відповів старший наслідник.

— Він у покоях? Джихангіре! Сину! — несамовито закричавши, Роксолана кинулася до вогню.

— Хюррем! — мов з-під землі з'явився Падишах, схопивши дружину й утримуючи її відчайдушний порив. — Хюррем, заспокойся! Нашого сина немає в покоях. Сюмбуль сказав, що одразу перевірив їх — там порожньо. Він десь тут. Ходімо, можливо, він чекає на нас у безпеці. Мехмете, де твої діти?

— Разом зі своїми матерями у покоях Валіде, Повелителю, — вклонився Шехзаде і рушив услід за батьками.

А в той час молодший принц судорожно блукав коридорами, придивляючись до кожної жінки. Вивчив кожне обличчя в гаремі брата, нещасний вкотре питав Аллаха, де поділася та, що дорожча за всіх. Думка про те, що Деніз могла загинути у вогні, була нестерпною. Але він відчував — вона жива. Його серце підказувало це.

Раптово назустріч принцу вийшла Айтюрк калфа. На відміну від інших, замурзаних сажею слуг, вона виглядала занадто охайною. Джихангір, знавіснілий від люті, різко схопив її за лікоть.

— Кажи, де вона? Що ви з нею зробили?!

— Я не розумію, про кого ви, Шехзаде, — злякано пискнула калфа.

— Не бреши мені! Кажи, де Кеті! Я знаю про все, що ви крутили за моєю спиною з твоєю Султаншею! Кажи, інакше я роздушу тебе, як мураху! — присичав Шехзаде.

— Благаю, Шехзаде, пощадіть! Я нічого не знаю! — заголосила Айтюрк.

— Шехзаде! — раптом почувся голос Сюмбуля, і Джихангір рвучко відпустив жінку.

— Якщо з нею щось станеться, я знищу все і всіх. Передай це своїй пані, — прошепотів він калфі, перш ніж повернутися до аги.

— Шехзаде, ваша Валіде повсюди вас шукає! Хвала Аллаху, ви цілі!

— Пожежу загасили? Жертв немає?

— Так, Шехзаде. Лише дехто наковтався диму або обпікся...

— А Кеті калфи ти не бачив?

— Ще вчора в обід, Шехзаде. Трапилось щось?

Джихангір лише зітхнув і повернувся на поверх Династії. Звідки взялася ця пожежа? За годину в покоях Хасекі зібралася вся родина. Увійшла Фахріє, низько вклонившись.

— Що з'ясували? Звідки вогонь? — пильно поглянула на неї Хюррем. Скарбнича нахмурилась, кинувши погляд на Джихангіра.

— Хюррем Султан, є свідчення однієї наложниці та двох агів. Вони бачили незадовго до пожежі Кеті калфу. Вона поводилася дивно, щось ховала в руках і йшла в бік сходів до ваших покоїв. Є версія, що дівчина вирішила помститися за те, що ви відправили її до Шехзаде Мехмета.

— Що? Кеті до мене? — здивувався старший наслідник.

— Що за маячня, Фахріє! — вигукнув Джихангір, остаточно вбитий почутим. — Як ви смієте звинувачувати її?

— Де вона зараз? — з тривогою допитувався юнак.

— Ми знайшли її непритомною неподалік виходу. Схоже, вона тікала, але надихалася чадним газом...

— Аллаху, дай терпіння! Вона опритомніла?

— Так. З міркувань безпеки ми замкнули її в лазареті...

Султан Сулейман наказав Мехмету особисто розібратися в справі, а підозрювану кинути до темниці, щойно вона одужає. Лале Султан миттю втрутилася:

— Я впевнена, що це вона! Вона завжди ненавиділа нас. Може, вона шпигунка? Або відьма, як і та Глінда...

— Досить! — різко перервав її Мехмет. — Слідкуй за язиком, Лале! Негайно йди у свої покої!

Коли Лале пішла, Джихангір ледь стримував ненависть. Мехмет, знаючи про таємницю брата, поклав руку йому на плече:

— Ми все з'ясуємо. Я теж не вірю в її провину.

Джихангір попросив дозволу побачити Кеті. Він буквально вбіг до лазарету. На вузькому ліжку лежала чорнява красуня. Її очі були заплющені, бліде обличчя обрамляло розпущене волосся. Принц опустився на коліна поруч і торкнувся її щоки.

— Ви казали, вона прийшла до тями?

— Їй знову стало гірше... Вона занадто слабка, Шехзаде, — тихо мовила лікарка.

— Ні, вона сильна, — пошепки відповів юнак. — Вийдіть, залиште нас самих...

Щойно двері зачинилися, він лагідно схопив ніжну руку дівчини, міцно стиснувши її у своїй долоні.