Розділ 23. Між коханням та смертю

Ранок дарував різні надії та різні думки усім мешканцям Топ-Капи. З першими сонячними променями Кеті, як і всі слуги палацу, приступила до виконання своїх обов’язків. Вона вже звикла до такого життя: зранку — прибирання, допомога досвідченим калфам у навчанні нових наложниць, потім різні доручення, а весь вечір — обожнюваному принцу.

Її серце було сповнене турботою і любов’ю до Джихангіра, до її левового шехзаде. Хоч Кеті і відчувала власну неповноцінність перед ним, але серце її билося гордістю за шлях, який вони пройшли разом. В очах Джихангіра вона читала відповіді на свої приховані запитання, і це змушувало її серце битися частіше. Якби лише її батьки були поруч… Вона уявляла, що вони б пишалися нею, і що вони б порадили: «Що робити?»

Та темні сили у вигляді злющої баш-кадини знову зазіхали на її примарне щастя. Серце Кеті холонуло від розуміння, що Джихангір у небезпеці, і ніхто не гарантував їй успіху — встигне вона розпізнати зло, врятувати свого принца. Але вона знала: іншого виходу немає. Шехзаде вірив їй, і вона не мала права підвести його.

— Кеті, допоможи мені! — раптово пролунав голос Мелек калфи, перериваючи її думки.

Кеті озирнулася і побачила, що стоїть посеред гарему. Вона намагалася згадати, як ноги привели її сюди, але усвідомила, що її свідомість цілковито поглинув принц. Крім нього, в голові та серці годі було щось шукати. Вона поспішила на поклик Мелек, допомагаючи калфі з наложницями, проте думки її залишалися з Джихангіром: як уберегти свій скарб, своє щастя, свого володаря душі? Ліпше було б померти, лише б його не чіпали…

— Що з тобою? Ти така замислена сьогодні… — добродушно посміхалася Мелек.

Кеті ледь ловила її слова, байдуже відмахуючись.

— Пусте. Чомусь не виспалася…

— Хто ж тобі заважав спати? — позаду почувся голос Айтюрк.

Кеті стиснула кулаки і зібрала увесь свій спокій. Ненависть до цієї жінки була такою ж сильною, як і до її пані.

— Сон страшний бачила, тому й не могла заснути до ранку, — тихо відповіла Кеті. — Наче пролетів над палацом чорний шуліка. Він хотів убити юного сокола. Рятуючись, сокіл потрапив у покої Шехзаде Джихангіра, а наш принц убив шуліку. Мені й Шехзаде Мехмет снився. Я бачила, як він викинув тіло шуліки далеко за межі палацу, де чорні хвилі Босфору поглинули його.

— Ну й сни тобі сняться, — посміхнулася Мелек, зовсім не здогадуючись.

Айтюрк, однак, занепокоєно зачовгала на місці. Вона знала Кеті надто добре, аби не зрозуміти прозорого натяку. На диво, вона нічого не відповіла, а миттю розвернулася й кудись помчала, мабуть, до своєї Султани. Кеті лише спокійно спостерігала: нехай іде. Вона не боялася цих підлих дочок Шайтана.

На подив дівчини, весь день минув спокійно. Ні Айтюрк, ні Лале не потрапляли їй на очі. Швидко впоравшись із роботою й навіть отримавши похвалу від Фахріє, Кеті поспішала до покоїв свого лева. Та тут сталося те, чого вона ніяк не могла передбачити.

— Куди це ти поспішаєш, Кеті калфо? — пролунав веселий голос Фахріє Хатун.

— Йду до Шехзаде Джихангіра, Фахріє. А що сталося? — тихо відповіла Кеті.

— Дарма ти біля нього крутишся. Ти — наложниця Шехзаде Мехмета. Хоч і служиш у гаремі, все одно вважаєшся його жінкою, його рабинею.

— Так, я знаю, Фахріє Хатун, — серце Кеті стиснулося. — Але я належу Джихангіру і більше нікому на світі!

— Стривай, не перебивай мене, — раптом насупилася скарбнича. — Можеш радіти, Хатун. Хюррем Султан ти сподобалася, і вона дарує тобі велику милість. Сьогодні вночі ти станеш фавориткою Шехзаде…

Очі Кеті розкрилися широко, мов срібні блюдця. Невже її молитви почуті? Невже вона стане офіційною фавориткою свого лева?

— Невже це правда, Фахріє Хатун? — не стримала вона подиву. — Ви поведете мене до Шехзаде?

— Такими речами не жартують, — суворо відповіла Хатун. — Це наказ самої Хюррем Султан. Йди в хамам, а потім повертайся в гарем: я накажу приготувати для тебе найкращу сукню. Маєш засліпити красою нашого принца… Іди, не барися!

Кеті ледве стримувала радість, коли крокувала до хамаму. Уявляла обличчя Джихангіра, його погляд і щастя, яке незабаром мала принести йому. Вона не була готова до близькості, але довіряла йому повністю. Вони проведуть ніч за розмовами, а на ранок Кеті стане його офіційною фавориткою.

Та її думки перервала Айтюрк. Зла мара, що озиралася, пройшла повз Кеті, тримаючи руки складеними біля пояса. Щось приховує? Кеті вирішила дізнатися. Крок за кроком вона пішла за нею, поки Айтюрк не зникла у покоях Лале. Кеті притиснула вухо до дубових дверей і почула:

— Ти принесла? — голос Лале звучав холодно.

— Ось… від такого ще ніхто не рятувався. Дуже сильна отрута раптової дії. Один шматочок — і його вже не врятують. Ніхто не здогадається, подумають на хворобу.

— Цить! — крикнула Лале. — Ще не вистачало, щоб почули… Використаємо Кеті?

— Це дівчисько закохалося, Джихангір досі живий! — прошипіла Лале. — Вона вчора якось дізналася і застерегла його. Тепер я не вірю цій дівчині, ми ще поквитаємося з нею…

Саме в цю мить за спиною Кеті пролунав голос Шах:

— Кеті Хатун? Що ти тут робиш?

Кремезна служниця силоміць втягла її в покої Лале і штовхнула так, що Кеті впала до ніг Султани.

— Вона підслуховувала вас, Султано! — боляче смикнула її Шах.

— Відпусти її, — холодно наказала Лале. — Це було зайвим, Кеті. Я й не збиралася нічого приховувати.

— Ти хотіла зробити з мене вбивцю! — вигукнула Кеті.

— Припни язика! Це твоя Султана! — шикнула Айтюрк.

— Вона ваша Султана, не моя! — випросталася Кеті. — У мене один володар — Шехзаде Джихангір!

— Ти всього лише жалюгідна рабиня, — холодно мовила Лале. — Твій Шехзаде вже сьогодні буде мертвим. На мене ніхто не подумає, а ти станеш вбивцею в очах усіх. Але якщо допоможеш мені — я врятую тебе і дам грошей на будиночок далеко звідси. Вирішуй: помрете ви обоє, чи ти житимеш?