Розділ 22. Тінь у пральні

Велична Хюррем Султан навіть не думала лягати спати. Світло свічок відбивалося у її втомлених, але все ще проникливих очах. Думки Хасекі клубочилися навколо несподіваної вагітності Сезен — це була чергова перешкода на її шляху. Раптом у покої тихо постукали, і в дверях з'явилася скарбнича.

— Проходь, Фахріє... Маєш новини?

— Хюррем Султан, я стежу за Кеті Хатун, як ви й наказували... Сьогодні вона знову таємно бачилася із Шехзаде Джихангіром. Я зробила вигляд, що не помітила цього.

— Все правильно, — Хюррем ледь помітно кивнула. — Ми ще не перевірили її до кінця. Поки що не втручайся, нехай усе йде своєю чергою. Син не пробачить мені, якщо я розіб'ю його щастя без вагомих доказів її провини. Треба бути обережними. Можеш іти.

Минув час, і завдяки сприянню Глінди та мовчазній згоді Хюррем, Кеті Хатун отримала посаду калфи. Це стало для неї справжнім порятунком: тепер вона могла щодня, хоч на кілька хвилин, бачити свого Шехзаде. Кеті з притаманною їй венеційською впертістю поставила собі мету — зцілити Джихангіра. Щоденні масажі, особливі вправи, якихось її навчила Глінда, та щира віра в успіх творили дива.

Джихангір більше не нагадував ту тінь, що блукала коридорами. У його душі проросло зерня надії, яке Кеті плекала щодня. Навіть Мехмет, дивлячись на щасливого брата, знаходив у собі сили боротися з власною тугою за Гліндою.

Проте не всі в палаці раділи цьому світлу. Лале Султан, засліплена ревнощами та жадобою влади, відчувала, як контроль вислизає з її рук. Вечорами, вклавши дітей, вона годинами розмовляла зі своєю вірною тінню — Айтюрк калфою.

— Отже, він знову відмовився від наложниць, яких надсилала Валіде? — Лале люто стиснула край своєї сукні.

— Так, Султано. Наш Шехзаде Мехмет наче сам не свій відтоді, як Глінда поїхала. А тепер ще й ця Кеті... Вона не відходить від Джихангіра, а він, кажуть, вже й одужує!

— Цього не можна допустити, — прошипіла Лале. — Якщо Джихангір одужає, він стане небезпечним суперником. Мехмет зараз слабкий через свою тугу... Ми маємо діяти. Якщо Джихангір помре від рук Кеті, ми вб'ємо двох зайців. Всі вирішать, що вона — шпигунка Глінди. Мехмет остаточно втратить розум від горя та зради, а шлях до престолу для моїх дітей стане вільним. Приготуй отруту, Айтюрк. Ту саму, що ми зберігали.

Минуло близько півгодини. Стривожена Кеті, одягнена у сукню калфи, поспішала за Айтюрк похмурими коридорами.

— Куди ти мене ведеш? Що сталося? — допитувалася дівчина, але калфа мовчала, наче німа.

Перед ними відчинилися важкі двері пральні. Айтюрк грубо штовхнула венеційку всередину. Тієї ж миті чужі руки перехопили Кеті, змушуючи її впасти на коліна перед фігурою, що стояла біля вікна.

— Лале Султан? — вигукнула Кеті. — Чим я завинила?

— Відпустіть її, — спокійно наказала Лале, повертаючись. — Не бійся, Кеті. Я просто хотіла поговорити. Я так турбуюся про стан нашого дорогого Джихангіра... Кажуть, йому краще?

— Так, Султано... — Кеті намагалася вгамувати тремтіння в голосі.

— Це чудово. На знак моєї прихильності, візьми цей щербет. Я наказала приготувати його спеціально для Шехзаде. Він освіжить його сили. Йди, Айтюрк тебе підмінить.

Лале власноруч подала дівчині срібну тацю. У її очах не було тепла — лише холодна, смертельна вичікувальність.

Кеті йшла до покоїв Джихангіра, відчуваючи дивний холод у грудях. Чому Лале раптом стала такою турботливою? Чому за нею по п'ятах слідує та сама Хатун, що тримала її в пральні?

Вартові розступилися. Джихангір сидів за столом, завалений паперами, але побачивши Кеті, він миттєво перемінився в обличчі.

— Сяйво очей моїх! Ти забарилася... Що з тобою? Ти бліда, наче привид.

Кеті мовчала, тримаючи тацю. Її погляд застиг на склянці з рожевою рідиною.

— Ти принесла мені щербет? Дякую, серденько... — Джихангір усміхнувся і взяв склянку.

Він почав підносити її до вуст, продовжуючи щось ніжно шепотіти, але в цей момент у голові Кеті наче вибухнуло. Спогад про холодні очі Лале, про те, як вона сама тримала піднос...

— Ні! — Кеті різко змахнула рукою, вибиваючи склянку.

Кришталь зі дзвоном розбився об підлогу, а рожева рідина розлилася по килиму, шиплячи, наче змія.

— Отрута! — видихнула Кеті, хапаючись за край столу. — Джихангіре, це була отрута!

Шехзаде завмер, дивлячись на уламки, а потім на Кеті, чиє обличчя виражало суміш жаху та рішучості захистити його ціною власного життя.

Ошелешений Джихангір, оглушений дзвінким брязкотом посуду об кахель, застиг у шоковому стані. А вона, прекрасна венеційка, ледь не зомліла при думці, що могло б статися за мить...

— Кеті? Що відбувається? — вирячивши очі, юнак схопив дівчину за руку, що тремтіла, мов осиковий лист. Помітивши стан переляку красуні, Джихангір хутко пригорнув її і повільними кроками підвів до дивана, де за мить юна пара сіла поруч, міцно обіймаючи одне одного.

— Ти лякаєш мене, рідна... Що ж сталося з тобою? Яка отрута? Прошу, не мовчи, бо я збожеволію у здогадках... — шепотів принц, намагаючись зігріти і заспокоїти улюблену колишню втікачку. Відхилившись від плеча красеня, Кеті заглянула в його очі, тихо мовивши:

— Лале хоче отруїти тебе... Щойно вона покликала мене в пральню. Поводилася дуже дивно, розпитувала про твоє здоров'я. Сказала, що хвилюється. А потім дала мені цей щербет та наказала, щоб я негайно поспішала сюди... Я думаю, вона хоче твоєї смерті... І хоче зробити це моїми руками. Для того вона влаштовувала нам зустрічі від самого початку — щоб я заслужила твою довіру! Якою ж я була дурепою! Так, саме цього їй треба! — роздумувала красуня, все міцніше стискаючи руку свого принца.

Він же слухав її з певною мірою жаху, не до кінця вірячи у ті слова. По закінченню роздумів дівчини принц важко видихнув і тихо відповів:

— Ні, навіщо їй мене вбивати? Що вона отримає з цього? Лале хоч і рідкісна інтригантка, але вона не здатна на вбивство...