Розділ 17. Тріумф кохання Султани

Майсун ніколи не забуде той день, коли її викликали до головних покоїв палацу Топ-Капи. Вона йшла туди, ховаючи холодні від страху руки в широких рукавах шовкової сукні, впевнена, що їхню таємницю з Касимом викрито. Кожен її крок лунав по мармуровій підлозі, відбиваючись глухим ехо, що лише посилювало відчуття небезпеки. Навколо — блиск розкішних килимів, позолочених меблів та важких оксамитових завіс — здавалося, спостерігав сам палац, кожна його деталь зберігала сувору увагу царських очей. Перед Повелителем та Валіде Хюррем Султан вона схилилася в низькому поклоні, очікуючи на вирок, відчуваючи, як серце готове вискочити з грудей.

— Майсун, моя дорогенька доню, — пролунав величний голос Султана Сулеймана. — Ми з твоєю матір’ю довго обирали тобі чоловіка, який буде гідний твоєї краси та розуму.

Серце Султани завмерло. Вона вже була готова почути ім'я якогось старого паші, але наступні слова Хюррем Султан змусили її світ спалахнути яскравим світлом. Всі страхи, що сягали її думок останніми тижнями, раптом розвіялися, а світ навколо здобув яскравіші кольори — золото позолоти, рубіни на сукнях, червоне світло шовку, що м'яко переливалося.

— Твій брат Джихангір розповів нам про відданість та хоробрість Касима-аги. Повелитель вирішив, що саме він стане твоїм чоловіком. Ми даємо своє благословення.

У той момент Майсун ледь не втратила свідомість від щастя. Кожна клітина її тіла наповнилася невимовним теплом. Її таємне, заборонене кохання раптом отримало право на життя. Очі її заблищали від сліз, а губи мимоволі розкрилися в посмішці, якої вона не могла стримати. Її батьки, могутні володарі світу, самі віддавали її в руки того, за кого вона була готова померти. Серце билося так швидко, що здавалося, воно може проколоти груди, але одночасно відчувалася неймовірна легкість і свобода.

Підготовка до весілля Султани була грандіозною. Палац гудів, мов вулик. У повітрі змішувалися аромати жасмину, троянд і свіжо накрохмаленого шовку. Кравчині цілодобово працювали над її вбранням — розкішною сукнею глибокого червоного кольору, розшитою тисячами діамантів, що сяяли, мов зорі на нічному небі. Кожен рух тканини відбивався м'яким шелестом, а золоті нитки виблискували при світлі свічок, немов сама ніч вкрила її блиском. Хюррем Султан особисто одягла на голову доньки високу золоту діадему з рубінами, що переливалися червоним полум’ям, підкреслюючи велич і красу нареченої.

— Ти — кров Династії, Майсун, — шепотіла Валіде, закріплюючи прозору вуаль. — Нехай твоє щастя буде таким же міцним, як ця корона.

Слова лунали в її вухах, ніби мантра. Серце дівчини розквітало теплом, а розум на мить перестав думати про палацові інтриги, небезпеки та тінь, що колись переслідувала її кожен крок. Вона відчувала підтримку батьків, їхню віру, і це додавало сили.

І ось настала ця ніч. Палац залишився позаду, а Майсун у супроводі пишної процесії прибула до власного палацу, подарованого батьком. Коли двері шлюбних покоїв зачинилися, і важка тиша запала в кімнаті, прикрашеній пелюстками троянд та запашними свічками, Майсун нарешті змогла видихнути. М'яке світло ламп, аромат троянд і легкий шепіт тканини її сукні створювали відчуття магії, ніби сама ніч відзначала тріумф кохання.

Касим підійшов до неї повільно. Він більше не був просто воїном, він був її чоловіком. Його кроки були впевненими, а погляд — ніжним і трепетним одночасно. Коли він обережно підняв червону вуаль, Майсун побачила в його очах не просто обожнювання, а справжній океан ніжності. У їхньому погляді не було таємниць, страхів чи прихованих намірів — лише чисте, справжнє кохання.

— Султано моя... — прошепотів він, торкаючись її щоки. — Тепер мені не треба ховатися в тінях, щоб просто почути твій голос.

Він ніби читав її душу, розуміючи кожне тремтіння, кожен страх, що ще хвилину тому сидів глибоко в її серці.

— Більше ніяких тіней, Касиме, — відповіла вона, усміхаючись крізь сльози радості. — Тільки ми. Назавжди.

Її голос ледь тремтів від емоцій, але слова звучали як закляття, що знищувало всі колишні страхи.

Касим обережно розв’язав золоті шнури на її сукні. Кожен його дотик був сповнений благоговіння, наче він торкався до найдорожчої святині. Майсун відчувала, як її серце б’ється в унісон з його серцем. Цієї нічної пори, коли весь світ навколо затих, донька Султана нарешті скинула важкий вантаж палацових таємниць. Кожна пелюстка троянди, що лежала під її ногами, ніби святкувала її перемогу над страхом.

Вона тонула в його палких обіймах, відчуваючи себе не просто Султаною, а коханою жінкою. Кожен поцілунок Касима стирав спогади про страх і тривогу, замінюючи їх солодким усвідомленням того, що вони перемогли. Її дихання змішувалося з його, шепіт сердець створював нову мелодію, і весь світ здавався сповненим тільки ними двома. Цієї ночі два серця, що так довго змагалися з долею, нарешті поєдналися в одне ціле, створюючи власну історію, в якій кохання виявилося сильнішим за будь-які закони та заборони.

Майсун засинала на грудях чоловіка, знаючи: це не сон, це її нове, щасливе життя. Тиша кімнати, м’який шелест тканини та ритм серця Касима стали для неї обіймами, в яких вона могла дозволити собі бути собою — Султаною, жінкою, коханою і вільною одночасно.