День 1. Перше завдання

Наступний день почався… трохи сумбурно.

Янгол у спортивках — цього разу ще й у кофті з трьома смужками — увірвалася до моєї кімнати разом зі світанком і криками:

— ВСЕ ПРОПАЛО! ЧАС ПРАЦЮВАТИ!

Далі пішла якась абсолютно незрозуміла мова, густо перемішана з лайкою, яка категорично не пасувала до її янгольської зовнішності. Не встиг я нічого відповісти, як мені в обличчя прилетів зім’ятий листок паперу. Я тільки почав його розгортати, як вона вже зникла за дверима, залишивши після себе легкий запах карамелі… і нервового зриву. Ось тобі добрий ранок, приємного робочого дню, та які ще можуть бути слова перед тим щоб відправити тебе на не саму приємну роботу?

На папері акуратним почерком, але явно поспіхом було написано:

Шановний молодший співробітнику! ( коли пишуть шановний чекай біди)

Вам доручено завдання з допомоги у вирощуванні фенікса для героя. Світ: 999903490499 Переміщення відбудеться відразу після прочитання. Сподіваємось, ви готові!

— О ні… ні… НІ-І-І! — тільки й встиг я скрикнути.

Текст на аркуші почав тліти. Букви спалахнули золотистим полум’ям, з’явилася дивна руна — в очах потемніло і я відчув наче мене хтось підняв у повітря та почав крутити на місці Потім було враження що мене всмоктує у якусь діру та я лечу а далі…

Приземлення було… м’яким. Для когось іншого.

Я ж, здається, встиг обійняти кожну гілку на шляху вниз. Коли нарешті розплющив очі, то лежав у густому лісі. Поруч скромно ховалася старенька хатинка, яка виглядала так, ніби її востаннє ремонтували ще тоді, коли слово ремонт означало додати ще трохи моху та гілля з глиною. Загалом такий собі лофт, але десь у серединні п’ятого віку до нашої ери. Як то кажуть жити можна.  

У руках залишився лише обгорілий клаптик паперу — глянув якраз інструкція, думаєте по виживанню? Ні як виростити курицю, точніше фенікса.

І саме тоді я усвідомив головне.

На мені були тільки труси.

Мої улюблені. Вільні, злегка порвані на боці й абсолютно не призначені для знайомства з героями світів. Хоча герої вони як кур’єри у житті бачили багато.

— Чудово, — пробурмотів я, дивлячись на своє нове тіло.  — Новий світ, нова робота, новий рівень приниження.

Руки були не мої. Старі, вкриті зморшками, з набухлими венами. Я торкнувся обличчя — довга сива борода, яка спускалася майже до пупка. Що там нижче того самого пупка я вирішив не розглядати, щоб не засмучувати себе ще більше.

— Та ви знущаєтесь…Тобто мене відправили на супер завдання, в тілі старця та в одних трусах? Де тут можна поскаржитись на погані умови праці?

Добре. Паніку залишимо на потім.

Якщо є хатинка — там має бути одяг. Я підвівся й рушив до дверей, паралельно намагаючись розібрати обгорілу інструкцію.

Інструкція для не особливо розумних: як виростити фенікса ( немає слів тільки почуття)

1. Зберіть траву підмісячного папороті.
2. Зробіть гніздо зі свіжого вогнища.
3. Протягом трьох днів підтримуйте в ньому вогонь.
4. Яйце тримати в полум’ї.
5. Погладжувати листком папороті кожні три хвилини.
6. Якщо вогонь згасне — пташеня не вилупиться.
7. Чим більше погладжувань — тим сильніший фенікс.
8. Якщо не впораєтесь — шукайте нове яйце.

— Звучить як догляд за дуже нервовою куркою, — підсумував я. Чи що в мене поїхав глузд та я вже давно у кімнаті з білими стінами та мені це все примарилось. Який варіант мені подобається більше під питанням.

Я якраз дійшов до хатинки, знайшов якусь брудну ганчірку та зробив з неї щось схоже на мантію. Коли у двері постукали. І одразу ж зайшли, не чекаючи відповіді.

Я хотів сказати ось і герой, але…

Переді мною стояв хлопець років вісімнадцяти, який більше скидався на сусіда, що ночами краде яблука з чужого саду, ніж на рятівника світів. Навіть коментувати що без дозволу не ввічливо заходити пере хотілося.

— Ви… мудрий наставник? — невпевнено спитав він, розглядаючи мою бороду й труси. Так тієї ганчірки не вистачило щоб їх повністю закрити.

Я подивився на себе, потім на нього. Та вирішив що який наставник такий і герой.

— А ти як думаєш?

Він трохи подумав.

— Напевно… так. — Тобто він також не впевнений, образливо навіть.

— Правильно думаєш. Я — дуже мудрий наставник. Просто… практикуючий мінімалізм.

Далі спілкуватися з ним бажання не було, тому відразу до справ, чим швидше з цим закінчу тим… А біс його знає що далі, але щось це завдання мені не дуже подобається.

У хатині ми знайшли яйце. Воно лежало на полиці, загорнуте в стару ганчірку, і виглядало так, ніби могло або врятувати цей світ… або вибухнути від образи.

— Це точно фенікс? — спитав я.