Янгол, який впав з небес

Янгол, який впав з небес
  
   
   - Так, справи у мене вже йдуть краще. Так, урожай соняшників видався просто відмінним, такі величезні велетні стоять за вікном. І я збираюся випустити нову марку олії, яка... Я... Я передзвоню. – обірвавши телефонний дзвінок, вибіг Богдан зі свого офісу. Хвилину до цієї митті він почув сильний гуркіт і побачив, як щось просто звалилося з неба на його соняшникове поле.
   Підбігши до того місця, де лежало щось, що впало, він від несподіванки скрикнув, дивуючись самому собі.
   - Ви звідки? Як ви сюди потрапили? Ви живі? Ви хто? — Не чекаючи на відповідь, Богдан одразу схопив дівчину за зап'ястя, намагаючись прослухати пульс. Але пульсу не було. Через це здивування і страх переросли на повний жах.

- Зі мною все в порядку. – почув він. - Я... просто впала.
   - Звідки?
   Дівчина на це питання спочатку закотила очі в небо, довго вдивляючись у нього, а потім невиразно відповіла:
   - З неба, з небес... Ми там трохи посварилися,... я лише не втрималася.
   Дівчина все ще лежала на полі, навколо неї було багато зім'ятого місця, ніби впало щось величезне, завдовжки в сім метрів і завширшки в людський зріст. А супутник, що пролітав в цей момент, сфотографував поле, на якому явно виділявся малюнок з пом'ятих рослин, що зображував розкинуті в різні сторони великі крила. Так, маме крила. Чіткі контури великих крил. І тінь на полі була рівно в тому ж місці і тієї ж форми крил величезного птаха.
  
   Через годину дівчина вже розташовувалась у запасній спальні в офісі Богдана, де він запропонував їй душ, вечерю та можливість залишитися на кілька днів, поки не втрясуться її неприємності.
  
   - Вечеря готова. Ви там як? Все в порядку? – турбувався Богдан.
   - Так, зараз.
   - До речі, я досі не знаю, як Вас звуть.
   - Я янгол Таісі.... – сказала Дівчина, виходячи зі спальні, але, побачивши нерозуміння на обличчі Богдана, спробувала вийти з незрозумілої ситуації. - Мене називають Янголом, бо мене звуть... Ян... - Настала невелика пауза. - Я, мабуть, сильно вдарилася головою. Мабуть, не можу згадати своє ім'я... Ах, так, моє ім'я Ангеліна. Тому мене називають Янголом.

- Гарне ім'я.  Таке… небесне… Я спочатку злякався за ваш душевний стан, а потім усе зрозумів, коли почув це ім'я.  Справді, Ангеліна... як Янгол... Дуже схоже на янгола...
- Можете мене називати на "ти".  А як вас звуть?
- Мене також можете… можеш називати на «ти».  Я – Богдан.
- Тут добре… дуже… затишно так.
- Залишайся стільки, скільки хочеш, Ангеліно.
- Богдане, ти ж мене абсолютно не знаєш.
- Хороших людей я відчуваю одразу.
- А не людей… їх відчуваєш?
- Я не розумію питання. - Богдан здивовано глянув на свою гостю і додав жартівливо.  – Якби ти була, скажімо, не людиною, нічого б не змінилося.  Я довіряю своїй інтуїції: вона мені підказує, що переді мною добре створення… хоч би яким воно було… Убік ці жарти та дурниці: а якщо те, а якщо інше…
- Добре.  Домовилися.

Близько тижня Ангеліна провела на фермі у Богдана.  За цей час Богдан встиг ввести Ангеліну в курс своєї сімейної справи, показати свої поля та розповісти про майбутні проекти.
Якось увечері, коли обидва сиділи біля вікна офісу та пили ароматний чай, Богдан спитав несподівано:
- Ти маєш документи?
– Ні.  Ти мені не довіряєш?  Правильно.  Я знала, що ти сумніваєшся в мені.
- А ти можеш привезти свої документи сюди?

- Я не повернуся додому ніколи. І просити когось із своїх не буду. На мене вдома більше не чекають. Коли мені з'їжджати звідси? Зараз?
   - Не переживай. Залишайся стільки, скільки хочеш. У мене є знайомий, який працює в паспортному столі. Він допоможе тобі створити нові документи. Оформить тебе, як потерпілу в пожежі і зі сім'ї, яку втратила. Або ще інше якось таке.
   - Навіщо тобі це?
   - Щоб ти вийшла за мене заміж.
   - І все?
   - Ти згодна?
   - Згодна на що?
   – Вийти за мене? Хочеш? Виходь за мене заміж...
   - Добре.
   - Це так"?
   - Так, це так.
  
   Весілля відбулося за місяць. Все було скромно та таємно, щоб у сусідів та знайомих Богдана не виникало зайвих запитань. Але на подальшу цікавість оточуючих людей:
   - Хто ця дівчина з тобою?
   Богдан тепер з гордістю відповідав:
   - Моя дружина.
   Це весілля ознаменувало початок щасливого життя, якого заслуговують навіть вигнані ангели, позбавлені свого безсмертя.
   Згодом у Ангеліни з'явився пульс, втома від перенавантаження й перевтоми, можливість народити дитину (якою і скористалася сімейна пара) та багато іншого - все те, що є у звичайних людей.