7. Пошуки їжі Богів.

    І ось рано-вранці наприкінці травня Вася лежить на гарячому піску під яскравим південним сонцем – як чудово! Відпочиваючих ще майже немає, тільки якийсь товстун тяжко стрибає через скакалку на хвилерізі. Вася одразу згадав про Лізу. Як вона? Потрібно перевірити, і Вася уявив собі Лізу, запустив особистісний пошук у межах свого міста і незабаром намацав, де вона знаходиться.

   Ліза теж була на пляжі, вона бігала вздовж самої води, мокрим піском. У темно-синьому спортивному костюмі, що щільно обтягував її від шиї до кистей і щиколоток, вона, обливаючись потом і пихтячи, як паровоз, бігла по пустельному ранковому березі. «Розумничка!» – подумав Вася. Ліза зупинилася, нахилилася, важко хекаючи, а потім просто в одязі пішла у воду. "Ну, балда", - знову подумав Вася, - "на пляжі ж зовсім нікого немає, навіщо пертися у воду одягненою!" Але Ліза недовго плавала, так, поплескалася трохи на невеликій глибині, і, стукаючи зубами від холоду, повільно і важко побігла до роздягальні, біля якої на лавці лежав її одяг. Ліза переодяглася, вже в шорти трохи нижче колін та футболку з короткими рукавами, але все того ж чорного кольору. Бойового забарвлення на обличчі Лізи не було, ну ще б пак,  зате по її щоках все так само струменіли сльози. Вася обережно зазирнув їй у душу. Ліза була дуже по-бойовому настроєна, вона правильно харчувалася, бігала до знемоги і вже трохи схудла - але дуже мало! І це її засмучувало, крім того, їй було нудно та самотньо.

    "Так", - подумав Вася, - "дівчині в такому віці обов'язково потрібен залицяльник, або хоча б просто друг!" І він запустив широкий пошук мало не по половині міста, сподіваючись знайти відповідного кандидата. Хлопців із такою зайвою вагою, як у Лізи, було зовсім небагато, та й ті особливо не комплексували з цього приводу, прямо там, не чоловіча ця справа. Але Васі нарешті попався один підходящий варіант. Хлопцеві було всього п'ятнадцять років, ну то нехай, для друга зійде, а як тільки Ліза схудне, так кавалерів і без Васіної допомоги набіжить повнісінько, схоже на те, що з Лізи вийде справжня красуня.

   Отже, кандидат у друзі – Едуард, Едічка, як ласкаво називали його вдома, четверта дитина у сім'ї та єдиний син. Його любили батьки, любили сестри, у старшої з яких була вже дочка трохи молодша від Едічки. Пізня, улюблена дитина, довгоочікуваний син, закоханий, заласканий, впевнений у тому, що пуп землі знаходиться на його маківці і весь світ обертається навколо нього. Саме те, що потрібне! Але з деяких пір у Едічки почалися проблеми, ясно що з дівчатками. Сміливий і самовпевнений, він запропонував дружбу ні багато ні мало, а найкрасивішій та найпопулярнішій дівчинці у школі. І на його подив, він був відшитий з точною вказівкою причини: «Ти дуже жирний!» Едічка був шокований, він вперше за все своє життя помітив, що він реально занадто товстий, і що йому потрібно схуднути. Едічка особливо не засмутився, але все-таки почав зрідка бігати вранці в парку, зовсім неподалік центрального пляжу, де надривалася Ліза. І Вася всього лише подумки попросив Едічку наступного дня піти бігати на пляж, та й усі діла. А Едік був дуже товариський, дівчат не боявся, в сім'ї їх було навалом - він обов'язково підійде до Лізи і заговорить. Ну і все, Лізу знову можна на якийсь час залишити в спокої.

   І тепер саме час зайнятися їжею богів. І Вася поставив таке запитання своєму ангельському інтернету «Що таке нектар та амброзія і де їх можна роздобути?» Те, що послужливо запропонував йому інтернет, вразило його до глибини душі. Всі сучасні уявлення про нектар і амброзію були виключно як про міфологічну їжу богів, походження та спосіб виготовлення яких нікому не був відомий. Зате давні літописи рясніли масою дивної інформації про те, що і нектар, і амброзія це мінерали і є чимось на кшталт продуктів життєдіяльності гір, які не просто мертвий камінь – а також живі істоти, вони ростуть, розвиваються, потім старіють і руйнуються, як і все інше на планеті. Так от нектар – це в основному білі кристали, що залягають прожилками серед темних порід, а амброзія – жовтуваті, маслянисті нарости – сталактити, які люди знаходили у печерах у глибинах гір.

   І начебто бог Зевс уклав якийсь договір із гномами, які й постачали йому ці нектар та амброзію, через що Зевс завжди був могутній, здоровий і прожив дуже довге життя. Але гаразд, а тут, у Криму, є ці мінерали, чи ні? Ангельський інтернет послужливо повідомив, що останні дані про видобуток нектару та амброзії в цій місцевості відносяться ще до другого тисячоліття до нашої ери, тоді вони тут були і успішно добувалися. А зараз можна звернутися з проханням про невелику кількість їжі богів до жителів гір – гномів та тролів. «О Господи, – подумав Вася, – невже ці казкові персонажі існують насправді?». І ангельський інтернет відповів, що і тролі, і гноми ще живуть у кримських горах, але їх дуже мало, і вони вміють добре ховатися. А нектар та амброзію можна попросити у троля гори Роман-Кош, що на Бабуган-яйлі, і текст прохання миттєво виник у свідомості Васі.

   Цілий день Вася зубрив прохання - знову і знову запитував свій інтернет про зміст прохання до тролів, і намагався його повторити. Це було дуже непросто, адже молитва складалася не зі слів, а з якогось повільного, низького гарчання, причому там були майже одні приголосні – «Х-х-р-р-и, ф-ф-р-р-у» і так далі. Вася спочатку записав ці хри-фру на папірці, а потім повторював,  доки не вивчив. Звичайно, Вася розумів, що вимова у нього була нікудишня, мабуть голосові зв'язки у троля зовсім не такі, як у людини, але що вдієш. Ну та нехай, прохання начебто вивчене, і завтра ж Вася піде у похід на гору Роман-Кош. Йому було вже набагато краще, спекотне сонечко з кожною годиною вливало в нього все більше бадьорості, а за цілий день на пляжі він повністю відновив свої сили. А зараз треба глянути, як там Венька, чи не сталося чогось у лабораторії, і Вася кинув свій дальній погляд туди.

   У лабораторії було тихо і безлюдно, карусель з інкубатором не кружляла, а каструлька не кипіла - електроди були просто витягнуті з розчину. Вася навіть захвилювався, але тут у лабораторію увійшов Веня з двома клітками зі строкатими хвилястими папужками. Відразу вся лабораторія наповнилася писком та співами пташок, і в ній стало сонячно та затишно. Веня прилаштував клітки на Васиному столі, насипав пташкам корму, налив водички, і приступив до ретельного дослідження міні-інкубатора, навколо якого вже стояла ціла купа різноманітних приладів та реєстраторів.