2. Пошуки себе.

   Поліклініка тільки-но почала працювати, а під дверима у лікаря зібрався вже великий натовп. На диванчику та стільцях сиділо ледь не з десяток люду, майже всі були жінки і тільки один чоловік – мордатий, червонощокий, наче  і не товстий, але з великим пивним животом. Він витирав піт з чола і невдоволено поглядав на сусідку, пишну блондинку, що займала своїм широким задом мало не пів дивана. Вона щебетала, як пташка, розмахуючи руками у важких обручках, і з насолодою розповідала оточуючим, на яких дієтах вона сиділа.

   - І кремлівська, і за групами крові, і кефірна, і гречана, і яблучна - та все я на собі випробувала, дівчатка - і хоч би кілограм скинула! - торохтіла жінка. – Так співробітниця мені й каже, а може, у тебе знижений обмін речовин, сходи до ендокринолога. Ось я пішла.

    " - О, то може вона теж ангел?" - ошелешено подумав Вася. І він почав уважно розглядати жінку. Їй на вигляд було років п'ятдесят, втім, як і всім, хто сидів у черзі. Але уважно вдивляючись і намагаючись проникнути в середину її думок, її особистості, Вася зрозумів, що їй не більше тридцяти. А звати її Люся, у неї люблячий чоловік та маленька донечка. А ось з ангельським титулом для Люсі Вася поспішив.

     Він раптом побачив у голові картинку сімейної вечері в будинку Люсі. Немаленький стіл був заставлений величезними мисками з різноманітною їжею - та ж тушкована картопля з м'ясом, якийсь салат типу олів'є і велика таця з маленькими рум'яними пиріжками гіркою. Крім того, там була тарілка з нарізкою ковбаси та сиру, кілька сортів хліба та величезна ваза із фруктами. І Люся, і її чоловік, теж досить огрядний чоловік, і навіть донька з апетитом наминали все це, та так, що через якийсь час стіл практично спорожнів. Вася був у шоці. А правду лікар говорив про корито картоплі з м'ясом!

   Раптом реальна Люся замовкла, поправила зачіску, повела плечима і звабливо посміхнулася Васі яскраво нафарбованими губами, показавши рівні білі зуби. «О Господи, та вона думає, що я вражений її неповторною красою та її глибокими знаннями з дієтології!» - жахнувся Вася і відвів погляд.

   Вже обережніше Вася почав вивчати інших  жінок.  Більшість з них теж їли, як лісоруби, хоча працювали всі переважно сидячи - за письмовими столами, за комп'ютерами, біля телефонів, спостерігаючи за різними приладами. Але було серед них і кілька жінок, які справді дуже мало їли. Вони були млявими, знесиленими, блідими, кров повільно текла по їх судинах. Раптом Вася побачив крізь одяг однієї з них, і навіть крізь шкіру та товстий шар жиру якийсь орган у глибині черевної порожнини. Орган явно був нездоровий, він був темний, зморщений, і Вася відчув, як важко цій тремтячій грудочці плоті працювати і що скоро ресурси її вичерпаються. Що це за орган, і що там у людини всередині взагалі Вася не знав, але що цей орган хворий, зрозуміло було відразу.

    Вася знову здивувався черговому своєму незвичайному вмінню. «Ні, це занадто багато за одну добу», подумав він і відвів погляд від жінки. До вміння не їсти, палити свій жир і літати додалося ще вміння бачити суть людини, події її життя, та ще й внутрішні органи. Щось усе одразу на нього звалилося, йому важко все це усвідомити та переварити. Вася нахилився, обхопивши голову руками, нічого більше не бажаючи бачити.

   Раптом Вася відчув якусь сторонню, дуже гучну думку в голові: « - Чого він вирячився, ідіот! Чого вирячився! Ось як тільки хоч раз на мене подивиться, я одразу встану і піду! Безсоромний, прийшов познущатися з товстунів, посміятися з мене, мало я терплю в школі…».  Вася з подивом замотав головою, відганяючи нахабну чужу думку. І помітив краєм ока, як жінка, що сиділа дальше за всіх, піднялася з стільця і поспішила в протилежний від Васі бік довгим лікарняним коридором, підмітаючи підлогу широченними чорними штанами.

   Вася кинув їй услід свій новий всепроникний погляд - і йому все стало зрозуміло. Хоча дівчина (їй було років шістнадцять) уже зникла за поворотом коридору, Вася встиг вловити її ментальний портрет. Перше, що характеризувало дівчину, була образа, жахлива, всепоглинаюча образа на весь світ, на себе, таку жирну свиню, на всіх худих людей, злість, заздрість і постійні сльози, затиснуті, глибоко сховані від оточуючих, але від цього лише небезпечніші, руйнівні, як отрута, що повільно роз'їдає зсередини її саму та всіх навкруг. " - Жах, - подумав Вася, - якийсь потік чорної енергії". Йому навіть стало погано. Внутрішніх органів дівчини Вася не встиг розглянути, але, схоже, тілесно вона не була хвора, вона була хвора духовно, і їй швидше потрібен був психотерапевт або навіть священик. Васі стало шкода цієї нещасної дівчини, захотілося допомогти їй, він чудово пам'ятав себе ще вчорашнього, і розумів її, як ніхто інший. Потрібно буде знайти її, але Вася знав, що дівчина не захоче з ним спілкуватися, ні секунди, надто він став стрункий і гарний, а вона так болісно переживала тільки те, що Вася уважно розглядав чергу товстунів. "  - Ну нічого, - подумав Вася, - я її ще знайду і вилікую, вже придумаю як".

    І Вася теж підвівся та пішов до виходу з поліклініки. Йти до лікаря він передумав. По-перше, лікар нізащо не повірить, що він той самий Вася, який був у нього вчора на прийомі, а по-друге, і чого йому тепер іти до лікаря? Сенсу радитися не було ніякого, Вася зрозумів, що найімовірніше він повинен лікувати людей, ну, принаймні, діагноз він може точно поставити. Але ж він не лікар, він не знає, де і що в людини всередині, як воно все працює, тобто,  йому потрібно вступати в медінститут і ретельно вивчати будову людини, симптоми хвороб, ліки та інше.

   Проходячи повз реєстратуру, Вася зупинився біля віконця, де сам вчора записувався до лікаря. Мила дівчина з усмішкою подивилася йому в очі, потім почала гортати свій журнал реєстрації, і, опустивши голову, застигла над розкритими сторінками. Там серед інших прізвищ хворих, які записалися сьогодні до ендокринолога, був і такий запис: «Березкіна Ліза, 16 років, вул. Космонавтів, будинок 4 кв. 27». «Нічого собі, мати таку фігуру і таке прізвище! Уявляю собі, чого тільки ця Ліза не наслухалася від однокласників, бідолашна» - подумав Вася.