Розділ 3

--- Лілія!

--- Що?

--- Спустись, будь ласка, на кухню.

Чорт.. Ну тільки не це. Можливо можна якось це відкласти на потім. Але бабуся знає, як завжди краще всіх. Я встаю з ліжка та спускаюсь на кухню. 

--- Кликала ба?

--- Кликала. Сідай, є розмова. 

--- Ну так, заради чого ти б мене ще покликала б.

--- Лілія, прошу тебе!

--- Та не треба мене просити

--- Прошу тебе, послухай, тобі залишилось навчатись лише декілька місяців. Просто спокійно випустись і все. Ти підеш далі навчатись куди захочеш, тебе там ніхто не буде чіпати, а тим більше знати. Тобі там буде спокійніше. Просто потрібно лише трішки потерпіти. Ти думаєш мені це все подобається?

--- Але ж це ти в нас звертаєш увагу на думку людей, а не я. Я тобі не раз казала, навчись давати їм відповідь. А ти ж у нас така хороша, як це ж ти з людьми посваришся.

--- Лілія! Досить! Я тебе по доброму прошу, схаменися.

--- Добре, я подумаю.

Господи, та невже ця розмова закінчилася. Я думала вона буде тривати вічно. Я не сумнівалась, що вона знову буду стояти на своєму. Чорт... Чому так важко? Життя не жаліє з самого народження. У кишені знову вібрує телефон, спересердя я піднімаю трубку, але на лінії просто відключаються. Дивно, ну і фіг з ним. Оглянувшись ще раз на ба, я не бачу на її обличчі жодної емоції. Що і варто було очікувати. Я піднімаюсь нагору, коли у мене знову вібрує в руках телефон. Номер не підписаний... Цікаво. Зазвичай, я дуже бережу свої дані, адже знаю, що мої однолітки дуже люблять розігрувати. Піднімаю слухавку і навіть не встигаю нічого сказати, як на другому кінці лінії знову вибивають. Що відбувається? Якщо хтось вирішив пожартувати, то жарт дуже невдалий. Добре, вирішимо це завтра... Завтра вихідний, багато планів, потрібно все встигнути. Надіюсь хоть завтра день буде кращим...