Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ...

- Що ти робиш? – Чорна постать з опаленими крилами стояла перед Дугласом. - Поглянь на себе. Хто ти є ?

- ...

- Правильно. Ти - демон! Чого ж тоді граєшся з якимсь дівчиськом?

- Не твоя справа.

- Моя! І ти це знаєш!

- Знаю що?

- В тобі живе зло, з яким ти не можеш боротися. Зло, яке дарує безсмертя …

- Безсмертя я міг мати й раніше! – Перебив Дуглас

- … і безмежну владу. – Завершив речення його співрозмовник.

- Безмежну, кажеш? – В руці Дугласа з’явилась вогняна куля і він жбурнув нею у свого супротивника, але той розніс її на частинки порухом пальця.

- Ти брешеш!

- Так! – Співрозмовник підняв вказівний палець угору. - Бо я батько брехні.  – У цю мить він перетворився на прекрасного ангела з могутніми білими крилами і тілом, вкритими коштовним камінням. - І тобі це відомо.

- Коли так, то зло, що живе у мені не таке вже й непереможне?  Хіба ні?

- Не роби дурниць! – Гнів змусив співрозмовника знову набути своєї теперішньої подоби. -  Невже ти хочеш обміняти свою силу на нікчемне людське життя? Віддати просто так своє становище, і забути, хто ти?

- Я уже забув, ким є, сподіваючись отримати свободу, а натомість – перетворився в раба! Твого, власного гніву, постійного бажання насолоджуватись грішними помислами та словами, і необхідністю доводити до гріховних вчинків інших, аби продовжити своє власне існування. Така ж ціна твоїх «безсмертя» та «всемогутності»?

- Стій! Ні! – Хвиля гніву вирвалась з рук демона і направилась на Дугласа, але той уже зник.

******

Агнеса лежала в ліжку, тримаючи в руках чорну пір’їну. Світло, що падало від лампи робило її різнокольоровою, але погляд дівчини проходив крізь пір’їну і розчинявся у невідомості. Аж раптом він сфокусувався на постаті, що стояла біля ліжка.

- Привіт, Агнесо.

- Ви?  - Від несподіванки підхопилась дівчина, випроставшись біля ліжка. - Що Вам потрібно? Навіщо Ви мене переслідуєте?

- Я... хочу тобі дещо сказати.

- Байдуже! – Дівчина порухом руки зупинила подальші слова Дугласа. - Мене цікавить, для чого Ви чините стільки зла?

- Тому що  зло керує мною. – Зізнався він.

- А боротись із ним не намагались?

- Ні! Принаймні до сьогодні. – Дуглас опустив погляд. Завагався. А потім, рішуче глянув у її щирі блакитні очі. - Я думав, що це неможливо. Але я помилявся.

- Помилялись?

- Так, я можу змінитись. Якщо…ти мене…

- Що?

- Агнесо, я вчинив багато зла і заслуговую на смерть. У мене був шанс померти, але цього не сталось. Ти врятувала мене.

Дівчина мовчала, очікуючи, що Дуглас скаже далі.

- А тепер я стою тут, щоб сказати те, чого не говорив жоден демон. Не говорив, бо ніколи не відчував. – Він узяв дівчину за руку. Вона здригнулась, та руки не вихопила.

- Я люблю тебе, Агнесо! Настільки, наскільки спроможний любити.

- Дугласе...Я...Але ж Ви...

- Я можу змінитись. Можу звільнитись від кайданів зла. Можу стати звичайним чоловіком. Я падав раз, чому б не впасти ще раз?

Агнеса не вірила в те, що відбувалося. Вона забрала свою руку, зробила маленький крок уперед,  і міцно обійняла його.

- Я люблю тебе... – Промовив пошепки вдруге.

******

Осіння злива поливала стомлене брудне місто. Десь вдалині чувся звук сирени. Поспішала на виклик «швидка». У майже безлюдній вулиці, на чорному мокрому тротуарі нерухомо лежав чоловік. Здавалося, він був мертвий. А над ним тихо схилилась темноволоса дівчина.

По її щоці котилася сльоза. Вона обережно торкалась його ран і тихо шепотіла

- Все буде добре, ось побачиш... Ти обов’язково житимеш, чуєш?... Ти будеш вільним,  бо я тебе люблю.