І ЗНОВУ ВОНО

Агнеса зачинила двері, зняла теплий одяг та черевики і, залишивши речі, увійшла до спальні. Дуглас лежав, як і тоді, коли вона його залишила, йдучи на роботу.

- Як Ви себе почуваєте? Вам уже краще?

Демон мовчав.

- Я приготую Вам обід. – Відповіла дівчина і вийшла на кухню.

А в цей момент серед кімнати з’явилась чорна постать.

- Мої вітання, Дугласе! Не кожному так щастить.

- Хто ти?

- Навіщо запитуєш, коли знаєш відповідь?

- Чого тобі потрібно? – Очі янгола знову спалахнули.

- Ласкаво просимо до пекла! – В кімнаті роздався регіт, і постать зникла.

Дуглас важко дихав. Його ніздрі пашіли від люті. Він стис кулаки, і ваза з квітами розлетілась на шматки.

Агнеса вбігла до кімнати і завмерла. Ліжко, на якому ще хвилину тому лежав Дуглас, стояло пусте. І лише чорна пір’їна на підлозі була доказом того, що він дійсно існував.

*****

Спливло три дні, а все залишалось незмінним. Ніби й не було грози, неначе й не існувало дивного напівживого незнайомця. І вона знову одна.

А може це все сон? Звичайний сон?

Дзеркало? – Просто упало. Ваза? – Поспішала, ненароком зачепила, з ким не трапляється? Мабуть так все і було…

Агнеса сиділа у кріслі, а думки не давали їй спокою. Навіть увімкнений телевізор не привертав її уваги. Аж поки...

- Ви дивитесь черговий випуск новин. Спочатку, коротко про головне. За останні три дні рівень злочинності у сіті зріс вдвічі – повідомляє міністерство внутрішніх справ...

А далі перед очима дівчини попливли страшні картини скоєних злочинів.

- Отже, правда... Невже, це я винна? Навіщо він це робить?

Агнеса шукала вихід і не могла знайти. Запитувала і не мала відповідей на поставлені запитання. А Дуглас стояв поряд, тепер уже непомітний, і хитро всміхався.

Він був задоволений своєю роботою, а найбільше його тішили почуття дівчини, її картання, докори сумління. Адже він попереджав, що це станеться. Завдяки їй він не загинув, а залишився живий. І тепер не йому нести за це відповідальність.

******

Дуглас видужав. І тепер зло з усією силою володіло ним. Він облітав усе місто, залишаючи після себе  розбрат, відчай і сльози. Він слідкував за людськими думками і насолоджувався їх гріховністю. Людські слова додавали йому сил, а вчинки викликали спортивний інтерес. Він творив! Але по-своєму. Так, як хотілось йому. А потім, щовечора повертався до неї. Ставав поряд, і ніяк не міг збагнути, навіщо?

Ця дівчина вабила його і дратувала, викликала зацікавленість і гнів, а він нічого не міг вдіяти.

Щоразу, торкаючись її речей, він дізнавався щось нове, пізнавав її минуле, і лють переповнювала його сутність. Невинність і чистота* були не лише в її імені, але й у способі життя: в думках, в словах, в учинках. Дуглас не міг відшукати в ній жодної провини, бо в її серці жили любов та співчуття. Навіть його спасіння було скероване цими почуттями.

Любов... почуття, про яке він знав, але не думав, що воно може бути таким багатогранним. Ще донедавна, будучи там, на верху, він жив у любові Батька. Та щось пішло не так. Спочатку йому стало нудно, потім – з’явилось роздратування, а далі – гнів, ненависть, бажання вирватись зі «святих кайданів». І Дуглас, тоді ще Роланд, вирвався, звільнився, і думав, що вже назавжди позбувся цієї «любові».

Але зараз, будучи тут, на Землі, серед людей, які так само відвернулись від Бога, як і тисячі схожих на нього демонів, Дуглас раптом знову зустрівся із ним. Так, це почуття було дещо відмінним від того, яке він переживав на Небі, та все ж це була – Любов…

Що за маячня?! Про що він думає?! Що з ним відбувається?!

Лють забила у скронях, він стис кулаки і дзенькіт вікна міжкімнатних дверей змусив його зникнути з квартири Агнеси.

------------

*Агнеса (грец.) - чиста