ПАДІННЯ

У небі не вщухали громовиці

Так важко дихала збентежена земля.

І падали нещадно блискавиці.

Їх було чутно, навіть і здаля.

Гроза лютує. Вітер не вщухає.

Із неба впало щось, аж загуло!

А що упало, - то ніхто не знає.

І тиша... мов нічого й не було.

Осіння злива поливала стомлене брудне місто. На майже безлюдній вулиці, на чорному мокрому тротуарі нерухомо лежав чоловік. Здавалося, він був мертвий. Лежав собі, і всім було зовсім байдуже хто він.

Була шоста вечора. Агнеса поспішала додому. Поодинокі ліхтарі ледь-ледь освітлювали дорогу. Чорнява, блакитноока красуня поверталася туди, де її ніхто не чекав. Йшла, намагаючись зрозуміти, як можна залишатись самотньою у кількасот тисячному місті. Йшла, борючись з холодним вітром і нещадним дощем. Аж раптом...

Спочатку вона подумала, що їй здалося, але ж ні! Там дійсно хтось лежав! Агнеса швидко підбігла до чоловіка, приклала руку до грудей... ще живий!..

Вона оглянула його і завмерла. Ні, її не злякав його брудний, закривавлений одяг. Агнеса завмерла, побачивши за його спиною ... чорні крила.

- Не може бути...

*****

На столі горів світильник, кидаючи довкола м’яке помаранчеве світло. Посеред кімнати стояло просторе ліжко. На нім, вкритий ковдрою лежав чорноволосий незнайомець. Його лихоманило і тіло раз-по-раз  судомило від нестерпного болю, що здіймався десь там, у середині. На чолі виступали холодні краплі поту, тоді як обличчя горіло від високої температури.

Агнесі раз-у-раз доводилось зволожувати рушник, ставлячи холодний компрес. Вуста були сухі і бліді. Кожен подих був для нього справжньою мукою, що яскраво відбивалася на його обличчі. Він боровся за життя.

Розуміючи це, Агнеса ставала навколішки перед розп’яттям, що висіло на стіні і гаряче молилась, щоб Господь врятував своє дивне створіння, дав йому сил для боротьби за життя.

А потім вона знову підводилась і йшла, в котрий раз, зволожувати рушник.

За вікном народжувався світанок. Дівчина стомлено дрімала у кріслі, біля ліжка. За цілу ніч вона не зімкнула очей, і тепер була вкрай виснажена.

Десь за обрієм сходило сонце. Долаючи безмежну відстань перші промені пробивались крізь темряву і туман. Вони досягли вікна і впали на ліжко, освітивши чорні крила. На якусь мить пір’їнки заворушились і знову завмерли.

Незнайомець розплющив очі, закрив їх назад. Йому стало боляче, адже він ніколи так не дивився. Спробував ще раз, потім ще і, нарешті, звик. Повертаючи голову, незнайомець оглянув кімнату. Він побачив дівчину, що спала в кріслі і здивувався.

- Хто вона? Навіщо його врятувала? Чи розуміє, хто він?

З іншого боку, він сам не розумів, ким є. Пам’ятав лише, що колись його  звали Роланом1 і він був янголом...

Дивно, чи не так? Багато людей помилково вважають, що «Ангел» означає «безгрішний» чи «святий», а насправді – воно перекладається як «служник». У ангелів лише одна мета – служити Богу. І для когось – то сенс життя, а для іншого – примус. Зазіхання на свободу, причина для невдоволення та бунту…

- Що ж тепер?

- А тепер він упав. Услід за тисячами інших, і став подібним їм. Втратив істинні славу і свободу, щастя і любов, щоб бути … ким?

Цього він ще не знав. Лише розумів, що тепер в його серці живе щось жахливе і неймовірно сильне. Зло, яке він обрав тепер підкорило його. Тому і не встояв. Тому й упав, немов блискавка в осінню запізнілу грозу. Упав, щоб більше не підвестись.

Але Хтось розпорядився інакше. Живий... Тепер уже не Ролан, але живий...

Дівчина поворухнулась і одразу ж прокинулась.

- Вам уже краще?

- Навіщо ти мене врятувала? Хіба я просив?

- Хто ви?

- Не знаю... І знати не хочу. Даремно ти це зробила. Агнесо, краще було б, щоб я загинув. Усім краще.

- Але чому?

- Тому що я не ангел, як колись, я... я де-мон! Зло, що живе у мені проситься на волю і я не можу не підкоритися йому.

- Невже не можна нічого вдіяти?

- Тепер ні! І годі про це! Ця розмова дратує мене!

Його очі спалахнули вогнем, але через слабкість погасли.

- Вам потрібно берегти сили, щоб одужати і ...

- І що? Що далі? Коли я одужаю, зла стане ще більше!

- Я принесу поїсти. – Агнеса поспіхом вийшла з кімнати.

Гість кипів від злості. Лють була настільки великою, що дзеркало, яке висіло на стіні, розлетілось на друзки. Почувши брязкіт скла, Агнеса вбігла до кімнати.

- Дуглас2. Мене звати Дуглас...

______________

*Ролан (нім.) – слава країни

**Дуглас (англ..) – темна вода