Екскурсія

У цей день Янгол залишилась вдома, бо на подив вона захворіла. Хоча згадуючи події минулої ночі та лежання у кучугурах взимку не надто гарна ідея. Нікі сиділа і вглядалась у свій блокнот, вона повільно вималювала лінії олівцем, кожна лінія була дуже слабкою і ледь помітною, але відчувалась турбота і ніжність із якою ставилась Нікі до власних малюнків. Смерть нахилився над Нікі та уважно слідкував.

-Що ти малюєш?

- Ой! Не лякай так мене! Так.. Просто тренуюсь малювати власну мрію…

-Мрію? Як цікаво! То це зорі що падають? По направленню просто так здається.

- Так.. Але він довго ще буде не готовий – вона хлопнула блокнотом.

- Хо, значиться довго…

- Як Янгол? – стурбовано спиталась вона.

- Легка простуда, через кілька днів вже вийде, а ти як? Ви ж обидві пізно повернулись до дому.

-Все добре, дякую за турботу… Дивовижно що я не захворіла чесно кажучи, прямо чудо.

-Так, ага дійсно чудо.. – Він загадково посміхнувся і засміявся, а Нікі подарувала йому дуже здивований погляд.

- Що там із батьками? Ти ж не бреши мені що твоя мати зовсім нічого не сказала на твій пізній прихід.

- І все ти знаєш, Смерть…

-Ну, а як же ж ти думала? – він поволі провів руками до блокнота, але нічого не зробив і знову забрав руки схрестивши їх на грудях.

-Ну…не найкращим образом…Знову сварка була… - Нікі зітхнула, а погляд спустів від згадок за минулий вечір.

- Мгх, і як думаєш коли це завершиться? – Смерть лагідно торкався тонкими пальцями синього волосся дівчини.

Ніби він заводив її в транс, а час зупинився, навколо нікого не було. Лише вони вдвох, у класі стояли багато квітів, а у повітрі літав пилок, старі лампи час від часу мерехтіли. Наче нічого не відбувалось, але у Нікі виникали доволі сумні емоції на душі, ніби спеціально нагадуючи та прогортаючи моменти не тільки вчорашнього вечора, а взагалі усього життя. Страх підкочував знову й знову. У цей момент хотілось кудись сховатись, у власну тиху гавань, щоб врятувала від цього нікчемного життя і нав’язливих думок.

-Я.. Не знаю.. – ніби нарешті вийшовши із трансу дівчина заглянула в очі Смерті.

- Не хвилюйся.. впевнений це скоро відбудеться..

Непомітно почався урок, Нікі навіть не встигла помітити тому після дзвінка вона вже поринула у зовсім інший куточок думок. Навколо були звичайні шкільні парти та учні що навчались. Приємне тепле світло було по класу, але у вікні було холодне освічення вулиць, але вони були спокійні. За вікном ніхто майже не ходив, а оголені дерева стояли схилившись над теплою зимовою ковдрою. Десь на фоні промайнули слова від вчителя за екскурсію на потягу на декілька днів через те, що в іншому місті назначається свято в честь початку весни.

День завершився дуже швидко, ноги так і не хотіли йти до дому, але сьогодні Нікі була зобов’язана прийти вчасно. Навіть умовляння Смерті залишитись хоч ще трошки на подовше нічого не зробили. Нікі зайшла в дім, все було охайно і до блиску вимито, але поверталась вона із важким серцем, бо сьогодні мама вдома.

- Нікі, люба ти вдома? Як шкільний день пройшов? – вийшла із кухні мама, вона виглядала молодою для своїх років.

- Нормально..

Вона роззулась і почала йти у свою кімнату.

-Їжа на столі у кімнаті. – мама знову уткнулась в телефон навіть більше не даруючи погляду доньці.

-Ага.. Дякую мам.

Нікі зайшла у свою кімнату, вона вирішила передивитись одне зі своїх улюблених аніме й із задоволенням увімкнула першу серію і почала обідати, відімкнувшись від усіх поганих думок і поринувши у такий бажаний світ і відпочинок. Десь і закутку стояв мольберт, а поруч стояла гітара у чохлі, кімната була невеличкою, але дуже затишною, на стінах висіли плакати з улюбленими героями, а за плакатами були білі шпалери котрі так не подобались Нікі, але нічого було вдіяти якщо так мама сказала при ремонті квартири.

-Ну як там математика в тебе? – різко заглянула мати в кімнату, вона ніколи не стукалась, і загалом просила ніколи не зачиняти двері.

-Все нормально – Нікі поспішно вимкнула аніме і встала зі столу, щоб піти на кухню і вимити тарілку, щоб промайнути не приємну розмову.

- Надіюсь в цьому році ти мене не підведеш, ти ж обіцяєш? Ти ж знаєш яка вона важлива.

-Так я знаю.. і обіцяю, вибач мам.

На цьому їхня розмова завершилась і вона відправилась відпочивати в кімнату перед тим як почати робити уроки, вона дивилась у телефон і переписувалась із Янголом турбуючись про її стан зараз, а за вікном почалась дуже сильна завірюха що не вщухала усю ніч, ось так зима зустріла весну.

Нарешті настав день екскурсії, рано вранці всі зібрались на вокзалі. Всі учні галділи й групувались сперечаючись хто буде сидіти на верхніх полицях. З дахів поволі скрапувала відмерзла вода, бо нарешті прийшла весна, навіть аромати у повітрі змінились. Улюблена квітуча пора коли все починає оживати та прокидатись. Зайшовши у поїзд вони всілись по власним місцям, Смерть розташувався зверху вже звісивши ноги та дивлячись у вікно очікуючи відправки поїзда, Янгол взяла собі книжку на поїздку і зручніше влаштувалась на ліжку, Нікі все також взяла свій блокнотик і вже вимальовувала лінії. Нарешті відчулась дія, потяг здвинувся з місця і поїхав,  він почав набирати швидкість, а за вікном почали майнути чарівні пейзажі пробудження весни.

-Як романтично! Поїздка на потязі в інше місце, ну скажіть ж? – із захопленням вимовив Смерть.

- Мгм, дуже, а ще романтичніше буде якщо в нас буде мовчання – Янгол зручніше влаштувалась на подушках і читала книжку.

-Ох, а я думаю що в таких поїздках не завадить про щось поговорити – вимовила із посмішкою Нікі.

- Во-во! Повністю згоден!

- Ну гаразд! – Янгол захлопнула книжку й глянула на них обидвох.

- Що ви б хотіли у цій поїздці побачити? Я взагалі відправився у неї лише б побути у веселій компанії.