Хто ви?

Янгол не придивлялась навколо, вона не задумувалась про конкретну місцевість де вони з’явились і вона не була зацікавлена у цьому. Вона підійняла погляд на Смерть оглядаючи вперше обличчя подруги, хоча сумніваючись що це загалом її справжній вигляд. Нарешті відійшовши від малого шоку від нового вигляду подруги й вимовила:

-Що із тобою трапилось..? Це як?

-О ну, я вирішив трошки експериментувати, мені пощастило що я прийняв вигляд людини зараз.- Смерть крутнувся у повітрі, люди обходили навколо їх двох, але не помічали нічого підозрілого. - Так що звертайся до мене як до юнака. А ще поглянула б на себе, бо тобі прийдеться жити без своїх крильців та й ще виглядаєш тепер такою молодою. – протяжливо сказав він. –  А краще б взагалі поглянула як тут неймовірно! – він розвів руки, а зелені очі запалали немов би вогниками, але це всього лиш відбитки світла з ліхтариків що сяяли угорі.

 -Ти про що…? – Янгол почала оглядати місцевість і здається з кожною секундою її очі ще більше округлялись від шоку.

  Підійнявши нарешті погляд вона побачила сніжинки, що летіли згори вони були схожі на візерунчаті серветки, але тонші, менші, і не так легко доторкнутись. Доторкнувшись носу Янгола сніжинка моментально розтала, а вона чхнула й обійняла себе.

-Чому ти не сказав що зараз тут зима?!

-А чи потрібно було? – Смерть розлився у теплому сміху з реакції подруги.

-Звичайно потрібно! – вона черговий раз чхнула і почала оглядати свій одяг, нарешті підмітивши що вона стояла у легкій кофтинці та штанцях що слабко давали надію на захист від холоду.

-А за це я не подумав – сором’язливо дивлячись на подругу сказав він – Вибач.. Давай скоріше підемо до дому.

    Він взяв під руку Янгола і повів до домівки. До квартири вони дістались швидко, оселя виглядала дуже чистою й охайною як під смак дівчини, але помешкання явно було давно не жилим і пил все ще літав по квартирі від будь-якого руху на світлі. Весь вечір двох друзів пройшов у прибиранні кімнат, бо вони не знали скільки будуть там жити та порядок треба підтримувати обов’язково. Звичайно Смерть не дуже був задоволений, бо прибирання навряд його друге ім’я на відміну Янгола.

    Вечір доволі швидко завершився, а оселя вже виглядала більш живою і чистою. Вже був заготований деякий план на завтра, бо вони прийдуть школу до своєї нової підопічної, і перший пункт це підробка документів, щоб подати їх до школи. Початково Янгол показово морщила лобик і носик виражаючи своє незадоволення. Але вибору не залишалось. Обумовивши всі плани вони зійшлись на тому що вже пора спати, й розійшлись по своїм маленьким, але вже затишним кімнаткам.

    Смерть вмощувався на своєму ліжку, але все ще місця ніби не було, тепер він сам був не впевненим у власному плані й парі. Невже йому прийдеться і справді людину підводити до самогубства? Ці думки доволі моторошно розносились в його голові, але розуміючи що вже назад шляху він думав що саме йому потрібно зробити, і яким йому бути. Яку маску на сей раз йому прийдеться вдягнути? Навколо нього була чистота що знедавна вони разом із Янголом навели, а кімната йому здавалась пустою. Полички були не заповнені книжками й фігурками що було звично спостерігати у домівці Смерті, від їхнього вигляду йому ставало набагато спокійніше. Він усміхнувся, як би йому зараз хотілось цих самих веселих вогників в очах. Нарешті прогнавши смутні думки він заснув із гарним настроєм і передчуттям. Янгол навпаки доволі швидко заснула, і була в глибокому сні через втому, сьогодні для них був важкий день.

Рано вранці Янгол вже була зібрана і готова до школи, діставши одяг із шафи й привівши її у нормальний вигляд, вона почала підіймати незадоволену Смерть що  так не хотів вставати. Але Янгол була наполегливою і все ж підійняла його. Завершивши ранкові процедури що містила  сніданок, вмивання обличчя і чистку зубів.

Вийшовши на вулицю у теплому одязі, вони знову оглянулись і почали йти у бік школи. На ранній вулиці панувала тиша, час від часу чулись кроки та голоси. Зимовий ранок це одна із найпрекрасніших пір, неначе все застигло у часі, було прохолодно, але вітру не було. А на вікнах багатоквартирних домівок вимальовувались різні візерунки й кожний був неподібний до минулого. Янгол зачаровано розглядували візеруночки що утворювались на вікнах.

-Що подобається? – Смерть усміхнувся й укутався щільніше в куртку.

-Не справа в тому що подобається. В нас є конкретна ціль, немає часу на щось вглядатись.

-Просто розслабся, це не тільки для цього. – він зітхнув і посмішка злегка спала прийнявши більш спокійне обличчя.

-Як по твоєму, треба розслаблятись?

-То ти, не забувай що ми не тільки тут по роботі, можеш це сприймати як відпустку.- розслаблено Смерть закинув руки назад і споглядав на будиночки.

-Відпустку? Ти серйозно? Ти цими словами вводиш мене в паніку.

-Що, слово  “відпустка” таке страшне?

-Відчепись. – відрізала  Янгол у відповідь, і прикрила очі.

Нарешті проходячи через провулки й багатоквартирних домівок вони побачили невеличку школу, також свідчило що вони біля школи дитячі верескливі крики. У школі красувались дерев’яні віконця, а стіни виглядали свіжопофарбованими. Те що Янгол встигла прочитати саме про цю школу, то те що вона доволі стара, але вона має багату історію, але ця історія точно не про школу.

У далечині чувся дзвінкий сміх дівчаток, що стояли біля школи та про щось балакали. А серед дівчаток що були із темним волоссям виднілась синя голівка, вона трохи похиталась і почала йти разом з іншими до входу школу, нарешті серед пустих облич показався її образ, на ній вимальовувалась фальшива посмішка і зелені очі із сяйвом в очах що з’явилось під час розмови із подружками, кудряве волосся що припадало на плечі й теплий відтінок шкіри.

- Це…вона..- вимовила Янгол проводжаючі дівчину поглядом.

- Мгм! І справді вона! Скажи ж мила? – Смерть уважно вивчала вираз обличчя своєї подруги.