Крадькома до архіву

      На ранок Янгол повільно розплющила свої очі й кілька разів блимнула пухнастими віями згадуючи де вона, нарешті отямившись вона підвелась і оглянула кімнату. Вона була заставлена різними речами, шафами ніби з різних поколінь, усюди панував безлад, а у повітрі літали пилинки від того що Янгол здійняла повітря. Стіни були розмальовані у різних малюнках, ніби дитина малювала…Янгол подумала про себе що це в стилі Смерті. Вона підвелась поправляючи власні крила, вона доторкнулась ногами до підлоги й повільно почала оглядати кімнату, в кімнаті стояли купи фігурок, різні фотографії, навіть книжки у жанрах роману та детективів. Всі вони здавались доволі старими, але траплялись на очі і нові. А книжки були написані різними мовами «Чи знає взагалі вона ці мови..?», пронеслось в думках у Янгола.

-Добрий ранок! – почувся дзвінкий голос Смерті що спускалась з другого поверху, мабуть, із власної кімнати.

-Ранок.. У тебе тут все так прибрано.- відповіла дівчина.

-Що справді?! Дякую! – Смерть вдоволено сказала не зрозумівши що то був сарказм.

-Ні… - із зітханням промовила Янгол – Ти була б не проти відразу до нашого парі перейти?
-А… Так-так я не проти – пробурмотіла подруга.

-Так…який в тебе план? Я не дуже зрозуміла як ми дістанемо душу зі списків не вирішених доль ще й із суїцидальними нахилами, це взагалі закритий архів до котрого важко потрапити.

-Ну, взагалі-то в мене не було ідей.

-Це як? Ти що знущаєшся з мене – Янгол незадоволено вимовила ці слова.

-Ну як би, я не думала чесно що ти погодишся, думала ну випробую себе, але навряд отримаю згоду, а тут ти з усіх пар до моєї домівки прилетіла.

-Гаразд-гаразд, але все ж треба щось придумати тепер.

-І у мене є ще одна ідея!

-Яка ж? – Янгол зацікавлено розглядувала рудо волосу думаючи що вже вона там задумала.

-Ми.. – протяжливо і таємничо мовила Смерть – проберемось таємно в архів!

-Ні-за-що! — викрикнула вона у відповідь – Ти розумієш якщо нас зловлять в нас будуть великі проблеми!

-Та годі тобі! Укладаючи цю угоду це вже порушення усіх правил!

-Я колись пригадую що ти взагалі забула що така установа в нас є. – Янгол звузила очі й зморщила лобик.

-Ой, справді? Я не пригадую.- Янгол демонстративно почала відвертатись від Смерті, але Смерть вже рішуче вирішила йти на цю справу і повернула до себе назад її. – Та годі тобі, не буде ніяких проблем, ми все зробимо тихо і швидко і все буде в нормі!

-Я ж тобі вірю… - вона опустила голову.- і коли вирушимо?

-Прямо зараз! Чого ж сидіти вдома, все одно нічого робити.

-А, робота?

-Ой та годі, напишемо щось і на якийсь час будемо відсторонені від неї, ну щось на кшталт цього.

     З цими словами вони почали обдумувати свій прохід до архіву, в них не було чіткого плану, але деякі дрібниці все ж вони попрацювали. Сидячи у затишній атмосфері домівки Смерть заплітала Янгола, торкаючись її шовкового волосся і кожен раз дивуючись наскільки у неї воно м’яке. У Смерті було багато днів, щоб дізнатись краще Янгола, але.. Все ж залишалось багато запитань, скільки разів їй хотілось заглянути в її душу, зрозуміти її, доволі мінорну натуру. Від цього вона почувала сум, вона єдина кого вона не могла до кінця зрозуміти, розпізнати, хоча на перший погляд, вона здавалась такою простою, строгою, працьовитою. Але десь глибоко в душі, вона була…Мрійлива. Але, мабуть, це просто дещо дурнуваті думки Смерті про Янгола.

    Через деякий час вони були у заднього запасного виходу архіву, Смерть перебирала ключі поки на задньому плані Янгол нервово на всю цю сцену дивилась. Нарешті, потрібний ключ сяйнув і відразу відправився у замкову щілину та із невеличким звуком відчинила двері, і простягла руку ніби проходь. Зайшовши вони відразу перевірили відділок архіву. Добре що одразу потрапили куди треба, розділившись вони почали блукати по архіву і записам. Янгол проводила пальцями по корінцях тек, книжок. Тут, саме це місце сповнене не завершених доль людей, саме тут наповнюється відділення із різними травмами, психологічними розладами…І… Нахилом до самогубств, тут панує запах суму, депресивності та поганих дум. Важко сприймати, але люди самі творять свої долі, тільки люди вирішують по якому шляху їм піти, а янголи лишень можуть підказати, захищати, допомагати у складних ситуаціях. Більше вони не здатні нічого зробити. Янгол все йшла серед нескінченних стелажів шукаючи можливо ім’я що зачепить її, але все ніяк. Вона навіть не відкривала теки, нічого знову не приводило до того  бентеження що було вночі, ніби та ж смутність повернулась до неї. Вона вже зітхнула, і не надіялась хоч щось знайти як тут вона почула тихі кроки що наближались до неї, вона злякалась, купа думок промайнули водночас, можливо це хтось із робітників? Зараз їх зловлять і жорстоко покарають. Вона обернулась намагаючись вгледітись у темряву і хоч трошки розгледіти силует що наближався до неї, але все марно, тут було настільки темно що хоч око виколи.

-Я знайшла те що потрібно уявляєш! – тихий голос Смерті вимовив це, і нарешті Янгол розгледіла маску Смерті та полегшено видихнула.

-Як ти тут щось бачиш взагалі? – Янгол нарешті додумалась дістати ліхтарик, і дуже здивувалась що раніше не здогадалась.

-Ліхтарик у поміч, а ти що злякалась? – вона удоволено захіхікала.

-Аж ніяк. Так що ти знайшла? – Янгол зацікавлено вивчала невелику теку у руках Смерті, вона була у темно-фіолетовому кольору із квіткою яскраво червоної півонії. – Незвично подібну таку теку знайти в цьому архіві…

- Пішли швидше до дому, більш детально вивчимо вже вдома.

- А ти впевнена що це та людина котра нам потрібна?
-Звичайно, тому пішли – Смерть була тихою на цей раз, розуміючи на що вони пішли й потягла Янгола на вихід.

Вдома вже вони всілись зручніше. Повисла неприємна тиша. Першої її перервала Янгол котра нарешті потягла руки до теки й акуратно почала розв’язувати мотузочки на ній, і відкрила її. Нічого дивного не сталося, ніякого світла, ні якогось прокляття, буквально нічого. На першій сторінці була фотографії дівчинки-підлітка,  у неї було коротке кудряве волосся зафарбоване повністю у синій, і чарівна посмішка красувалась на фотографії, але вона здавалась не справжньою, а очі зелені очі віяли теплом, на вигляд їй було 14-15 років.  І справді внизу написано що їй 15, вона навчається у 9 класі, і також її звуть..
-Нікі Квілті… - злетіло з вуст Янгола.
-Так, і вона наша задача.
-І що ти розповіси мені про неї? – Янгол перегорнула сторінку не дивлячись на Смерть.