Янгол, Смерть та Людина

Янгол. Який образ виникає у вас в голові при згадці цього слова? Давайте я вгадаю, білосніжні крила, білосніжне одягання, добра посмішка, неймовірно блакитні очі як колір неба, і світле волосся. Але не в цей раз. Янгол коротала свої неминуче довгі дні коли не було роботи на хмаринці.
         Як завжди світлий день на небесах, і через пухнасті хмаринки проходили промінці сонця, а як зазвичай янгол сиділа на своєму місці. Чорне волосся все ж виблискувало на сонці, а світлі очі при сяйві здавались білими. Вона була одягнута у кофтинку сіру, і сірі джинси, але серед її сірості виділялись великі білі крила. Все навкруг здавалось спокійним і тихим, внизу літали пташки що співали про життя. А десь вдалині серед пухнатих хмар приховані будівлі в котрих живуть янголи та інші жителі блакиті. І тут почувся голос подруги, дуже близької подруги Янгола, Смерті. Смерть і життя йдуть бік о бік завжди, але смерть часто бояться і зображують як депресивну, сумну, та що проходить у чорному плащі. Але ця смерть відрізнялась, вона була у бузкових пляжних шортах, кофтинка без рукава також бузкового кольору, виднілась світла шкіра котра злегка під загорілою від сонця, яскраво руде волосся що лежало на плечах. Але, на її обличчя була біла маска, що позначала безликість.

-Привітик, Янголе, ну що ти тут одна як завжди? – промовила Смерть, її веселий настрій чувся через голос.
-Привіт, сідай поруч, в мене поки нема роботи тому я просто тут сиджу – відповіла Янгол, вона була спокійна, але в голосі не чулось якихось конкретних емоцій.

-Як нудно звучить – чулось що Смерть дещо надула щоки – чому би тобі не знайти собі якесь заняття? Я хвилююсь про тебе.

-Яке заняття може бути в Янгола? Не лише його робота?

- Боже, яка ти смішна! Ну як же так! Ти кажеш як офісний клерк!
- А ти кажеш як людина. Ми не люди, і я не розумію фрази “як офісний клерк”, хто це до чортів такий?
-Хмм, ну у людей це та людина котра сильно зациклена на роботі, і навіть не бачить власного життя? – вона сама не знала точної відповіді на питання Янгола.
-Ти сама доволі питально відповідаєш на моє питання.
-Ой ну годі тобі, ти ж справді працюєш і не бачиш усіх красот життя. Тобі, нам так багато чого досяжно.
-Ну, не знаю про що ти, я не впевнена.
-У чому?
-Про досяжність, про вільність котру ти мені постійно говориш. Я була народжена для роботи, була народжена захисту людей, іншого сенсу мого життя не було.

Руда волоса задумалась над словами Янгола, її кожен раз засмучували подібні розмови, бо їй так хотілось сказати янголу ще існують і інші сенси життя окрім роботи, інші красоти. Тим часом Янгол схрестила ноги й гляділа в небо.

-Напевно…нам треба було б помінятись ролями, я зовсім не підхожу для цієї роботи. – сказала Янгол.
-Ага! Ще, чого! Я люблю свою роботу, і не збираюсь її покидати!
-Що..? Ти справді любиш свою роботу, навіть не задумуєшся про там якусь зміну?
-Не-а.
-За що це любити..? Ти відбираєш чужі життя…Ні, я не маю увазі що я не поважаю твою роботу, просто цікавлюсь.
-Ну, смерть як на подив дарує спокій занепокоєній душі, це тиха гавань після життя. Для будь-якої душі, прихисток, схованка. Не всі це розуміють, багато хто боїться мене, але я зустрічаю завжди із посмішкою. А за що ти любиш власну роботу?

-Я.. не знаю… Я так багато думала над цим питанням, я так багато разів давала життя, давала вогник   і захищала. Але це була моя буденність, я не знала чого це роблю. Дивовижно що ми взагалі із тобою подружились – Янгол злегка посміхнулась – але дружба з тобою, дійсно трохи зробила мої дні краще.
-Я знала! – вона ширше посміхнулась під маскою.

-Ой, все ти знаєш – Янгол прикрила очі.
-Я придумала! – Смерть знову жваво закружляла на місці в танку щастя.
-Що саме?
-Я придумала чим тобі розвіяти нудьгу!
-Ну що ти там придумала? Мені вже цікаво.
-Парі. Укладімо парі!
-Парі? Мені здається вже що це не дуже гарна ідея, знаєш.

-А я готова посперечатись, що ні.
-Надіюсь це щось законне.
- Де ти бачила звід законів на небесах? Я щось ніде не бачила.
-Ти прекрасно знаєш що вони існують.
-Аа, ну гаразд-гаразд, давай до суті. Так ось, я пропоную тобі парі на людину.
-Ти сказала що все в порядку!
-Та дослухай! Так ось, ми візьмемо одну і ту ж людину, котра в моральному стані погана, і на межі смерті та життя. Ми спустимось до неї, твоя задача буде зробити так щоб їй стало краще, нарешті подарувати їй вогонь життя, моя задача все ж схилити її до смерті. – Вона пройшлась по хмарі туди і назад, повернувшись до Янгола вона поклала їй руки на плечі.

-Ти, справді з глузду з’їхала? Ти знаєш що це неправильно? Ти не повинна доводити людину буквально до самогубства. А покращувати життя людей це й так моя робота.
- Та ні, це зовсім інше буде, ти повинна будеш як і я розмовляти із нею, буду живою поруч, а не як завжди, також прочути це життя. А людину ми візьмемо зі списків не вирішеної долі! Все просто! І ніяких проблем.

-Я все ще не впевнена в цій затії…Дай мені день подумати, я завтра відповім – Янгол зітхнула, вона вже знала що відмовить, бо навіщо їй гратись із чужим життям? Смерть порою доволі жорстока.

Небеса окутала все поглинальна темрява, але серед зірок все так ясно знову було видно. За вікном виднівся яскравий місяць, а також були видні будівлю із темними віконцями де зараз спокійно спали янголи. Все виглядало дуже легко, а хмаринки минали повз вікон. Янгол лежала у власній постелі, її кімната була простора й у світлих тонах. Кімната була оформлена у мінімалістичному стилі, біла тумбочка, скляний столик котрий стояв на чорній ніжці, ліжко в теплих пастельних тонах. Волосся розповзлось по подушці, а над ліжком висів яскравий ловець снів. Янгол простягнула пальці до яскравих пір’їнок ловця, і провела по ним, вони були м’які й пухнасті. В її думках все проносилась розмова із Смертю, та її пропозиція. Вона була оманливою, в її грудях щось дивно тріпотало. Щось у Янголі доволі дивне прокинулось, ніби її в перше охопила таємниця, охопила жага жити. Вона різкими діями вскочила з ліжка, і ледве натягнувши верхній одяг вилетіла з дому.