8

З арени вивезли першого переможеного – всього перекачаного кров'ю та піском, у розірваному одязі та бездиханного. Трибуни тріумфували. Посеред арени кричав від радості, перемазаний у поті, бруді та чужій крові, переможець. Згодом він пішов, а на арену запросили нових учасників. Серед них не виявилося ні Дайнеки, ні Верде. Тому нові знайомі сіли на землю під стіною, поблизу воріт. Дівчина намагалася думати про бій, про арену, про крики трибун, яким було все одно когось із бійців винесуть вперед ногами, але виходило погано, а в низ живота повернувся неприємний нервовий свербіж.

— Ти теж вважаєш, що мене винесуть звідти? — дівчина скосила очі на стражів, а потім подивилася на велетня, що сидів поруч.

— Ні, — впевнено махнув він головою, — мій учитель був удвічі нижчим і тричі вужчим за мене. Та він міг долати один проти п'ятьох таких, як я. Голими руками. Розмір не тут, — Верде тицьнув пальцем у плечі Дайнеки, а потім вказав на скроню: — А от тут.

— Хороший у тебе був учитель, — сумно усміхнулася дівчина. На цей раз з їхньої брами вийшов переможець, а тоді пролунало ім'я Верде. Він підвівся з землі.

— Удачі, — щиро побажала Дайнека. Верде стиснув кулак, підніс його до щоки і посміхнувся, а після цього рушив до воріт. Дівчина залишилася сидіти, малюючи пальцем на піску візерунки.

— Ну що, дівчисько, додому ще не захотілося? — гукнув страж, побачивши, що хлопець залишився без захисника. Дайнека навіть здригнулася, але вчасно зрозуміла, що «дівчисько» це лише спроба образити і принизити, а не викриття.

— У мене вистачить сил, повернувшись з арени, набити тобі морду! — зло пообіцяла дівчина, процідивши слова крізь стиснуті зуби. Варта та деякі претенденти радісно загиготіли, з боків посипалися жарти. Дівчина на них більше не реагувала. ЇЇ справою було попередити, а якщо не послухався – хто ж йому винен.

Верде повернувся з арени вкритий пилюкою, що налипла на піт, втомлений, зі збитим диханням, декількома саднами, але живий. Дайнека навіть сама не зрозуміла, від чого стало так радісно. Вона піднялася і подалася вперед.

— Ну, як там?

— Легше ніж сидіти тут, — посміхнувся Верде розбитими губами. — Удачі тобі, Нек. Я стежитиму за бій.

Він знову повторив жест із кулаком і вирушив перев'язувати рани. Через кілька боїв нарешті покликали Дайнеку.

— Прощавай, — знущально простягнув страж і провів пальцем по горлу, натякаючи на смерть Дайнеки.

Дівчина хитнула головою і зробила крок за ворота. Арена гула. В очі вдарило сонячне проміння. Супротивник Дайнекі виявився, як і очікувалося, масивнішим і більшим. Не обтяжуючи себе ефектністю виходу, дівчина одразу попрямувала до скрині зі зброєю, але дорогою встигла підняти голову.

Темний лорд сидів у тіні, він упер лікоть у підлокітник, а голову поклав на стиснутий кулак. Чорні очі зацікавлено стежили за Дайнекою. Майстер посміхнувся одними губами та щось сказав правителю. Дайнека відразу опустила обличчя, щоб не видно було, як її перекривило. Тілом пробіг вогонь люті, від усвідомлення, що її майстер, людина до якої вона потягнулася душею, був настільки близьким до імператора. Але гнів швидко схлинув і у венах встановився лід. Її противник може навіть не сподіватися на перемогу.

У скрині серед різноманітного асортименту зброї лежали, ніби спеціально для Дайнеки парні мечі. Один клинок, той що трохи довший, ліг у праву руку, другий – вузький і короткий – у ліву.

Дівчина раптом подумала, що це постарався майстер, підклавши ту зброю, яка найкраще пасувала учениці. Але Дайнека намагалася більше не думати про майстра та обернулася до супротивника, той теж зробив вибір і тепер задоволено помахував обушком. До короткого держака був прикріплений масивний ланцюг з темного металу, а на його кінці небезпечно погойдувалася металева куля, обсипана короткими шипами. Дівчина задумливо вивчила зброю, міркуючи які удари вона здатна завдавати. Ніби у відповідь на її думки супротивник кілька разів красуючись махнув обушком. Мабуть, хотів налякати. Дайнека кивнула своїм думкам і зробила крок уперед, стаючи в стійку: ноги трохи ширші, ніж ширина плечей, руки перед собою, лікті притиснуті до тіла.

Противник атакував ударом зверху вниз. Дівчина тільки пригнулась і блискавично за кілька кроків перемістилася чоловікові за спину, відразу завдаючи удару. Але чоловік зміг ухилитися, відбувшись лиш подряпиною, металева куля почала рух у бік Дайнеки. Дівчина крутнулася довкола себе, відходячи вбік і назад. Противник вирішив, що краще швидше завдати наступного удару, поки другий претендент не прийшов до тями та обушок полетів Дайнеці в голову. Гнучкій дівчині не склало труднощів стрімко пригнутися, тікаючи від удару, і зробити крок уперед, встромивши короткий клинок у бік чоловіка. Він завив, але вузький меч не завдав смертельної рани. Дівчина ледве встигла висмикнути клинок, коли шипаста куля вже мчала назад, рана в боці все ж таки зробила своє і, щоб пропустити цей удар, Дайнеці варто було лише відстрибнути, але коли вона приземлилася на землю їй в обличчя, ніби другий обушок врізався кулак. Від несподіванки дівчину хитнуло вбік, і вона мало не пропустила удар. В останній момент встигнувши розпластатися на землі, вона перекинулася на спину. Короткий клинок вона випустила, а над нею вже височів противник, заносячи над головою кисть. З його боку струменіла кров, трибуни ревли: «Убий! Убий!».

Це новачки можуть битися кілька хвилин, танцювати один з одним, крутячи зброю та боючись завдати удару. А поєдинки майстрів дуже стрімкі та швидко завершуються. Зазвичай, все вирішує перший удар. Або ж перша помилка.

Чоловік гидко посміхнувся, зробивши непотрібну в бою паузу - хизувався, а тим часом Дайнека швидко схопила другий меч за лезо і з силою тицьнула руків'ям йому в пах. Противник охнув і зігнувся, металева куля впала на землю там, де секунду тому була голова дівчини, вона злетіла на ноги і вдарила ребром долоні чоловіка по шиї. Так, як тренував майстер. Чоловік здригнувся і повалився на землю, впершись обличчям в пісок.