5

Прокинувшись від давнього кошмару, дівчина підхопилася на ноги та швидко одяглася. До світанку залишалося ще чимало часу. Дайнека звикла спати по кілька годин на день, коли приїжджав майстер, щоб встигати допомагати матері та ходити на тренування. Вибратися просто прогулятися з Ґілбертом посеред дня вдавалося рідко.

Вискочивши у вікно, світловолоса побігла на місце зустрічі.

— Майстре, — заговорила Нека після розминки. — Мене заміж видати хочуть.

— Це чудово, я давно казав, що час настав, — схвалив таке рішення чоловік.

— Та не хочу ж я! Ось що мені зробити, щоб не діставали, куди податися?

— У нас, — зітхнув майстер, маючи на увазі чоловіків. – Все простіше. Не хочеш одружуватися — йди служити.

— А мені піти служити можна? — ледве чутно видихнула дівчина, відчуваючи як перехопило в неї подих.

— Зараз Темний лорд якраз особисту охорону набирає, — ще не усвідомивши питання дівчини, розмірковував далі чоловік, але раптово зрозумів, що запитала учениця та обурено вигукнув: — Що? Дівку та й в армію?

А в очах Дайнеки при згадці Темного лорда блиснув лихий вогник, вона хижо посміхнулась і кивнула:

— Ви ж самі вчили, що, можливо, все. Мене візьмуть в особисту охорону лорда?

— Дівчина не може бути в охороні... — невпевнено відповів майстер. Він оглянув ученицю з голови до ніг. Він виростив з неї бійця. Не просто дівчинку, що може надавати тумаків парубкам, які будуть чіплятися, а небезпечну супротивницю. Її тіло зберігало свою жіночність та грацію, наче вона була зачарована.

— А я дуже схожа на дівчину? — глузливо звузила очі учениця. Чоловік задумливо потер підборіддя, щось у погляді учениці лякало навіть досвідченого воїна. Та в голові майнула думка, що може саме для служби правителю, вона так палко хотіла вчитися бойовому мистецтву...

Дівчина повернулася додому як завжди на світанку, залізла у вікно, але не сховала темно-сірий костюм під ліжко, а пішла до матері прямо в ньому. В хаті було дуже тихо, не було чути звичних човгаючих кроків, ніхто не господарював біля печі. Мати лежала на пічці, де вона спала останнім часом.

— Мам, — нерішуче гукнула дівчина, їй хотілося швидше розповісти матері про своє рішення і покінчити з цим. Дайнека знала, що матір е захоче відпускати її. Вона вже втратила спершу чоловіка, а потім рідного сина. Але по-іншому дівчина не могла. Вона пообіцяла братові, що помститься. Темний лорд відплатить їй життям за життя.

Але мати не відгукнулася не відгукнулася. Дайнека підійшла ближче. Вона збиралася залишити сусідам гроші, щоб вони наглянули за матір'ю. Дівчина торкнулася її руки та відразу відскочила назад, обпікшись об крижану шкіру.

— Мам, - злякано видихнула дівчина. Усі думки вилетіли з голови, заливши там тільки переляк. – Мамо!

Дайнека знову підскочила до печі, спробувала трясти жінку за плечі, бити по щоках, натискати на груди, як писали в книгах, але було пізно.

Дайнека завмерла на місці, схилила голову і деякий час просто стояла, дозволяючи щокам вмити обличчя.

— Мамо, я йду повернути образу. Я не пропаду. Не турбуйся за мене, спи, — після довгого мовчання вимовила дівчина, поцілувала матір у чоло і накрила з головою ковдрою. Потім вона зібрала найпотрібніше в дорозі та вийшла надвір, не зачинивши двері.

— Кадма, за мною, — скомандувала дівчина мисливському чорному собаці. Тварина слухняно кинулася до господині. Спробували побігти й решта, але Дайнека тільки крикнула на них: — Ану, пішли геть!

На околиці села на дівчину чекав майстер. Він оглянув її та похитав головою.

— З матір'ю порозумілася?

— Не довелося, - відповіла Дайнека, крадькома скидаючи сльозу. Зате тепер вона може не переживати, як без неї проживе мати. Напевно, воно і на краще.