4

— За виконання свого бажання, ти повинна заплатити, — голос відьми рипів, наче мертве дерево, що от-от готове впасти.

Вона дивилася на Дайнеку з підступною посмішкою. Обличчя жінки було вкрите зморшками, шкіра дуже бліда, губи всохлися до тонких ниток, а очі вицвіли. Але рука, якою вона розкладала карти на столі, була твердою і жодного разу не здригнулася.

— У мене не так багато грошей, але... — дівчина поправила своє світле довге волосся, проковтнула, опустивши очі, але рішуче видихнула: — Я готова дістати стільки, скільки потрібно! Я знайду будь-які гроші.

— Крихітко, — стара засміялася, і звук цей нагадав каркання воронів. Дайнека здригнулася, ще більше зсутулилася. Їй страшно було приходити до відьми. Люди казали, що вона одним тільки поглядом може перетворити людину на жабу. Або зробити так, що ніколи у житті рідних не впізнає. Та Дайнека була у розпачі, вона розуміла, що своїми силами не зможе помститися. Тому знову підняла погляд. Відьма наче зазирала у саму душу: — Не в грошах справа. Заплатити потрібно буде тим, що набагато дорожче за гроші.

Дівчина злякано округлила сірі очі, чорні вії затремтіли. Карти продовжували лягати на стільницю, а знекровлені губи гнулися у посмішці. Дайнека рішуче стиснула кулаки:

— Я готова заплатити будь-яку ціну за те, щоб вбити його! — Дайнека вимовила це з усією ненавистю, на яку була здатна одинадцятирічна дитина. Вклала у слова лють маленького створіння, яке втратило батьків, а потім тільки-но віднайшовши спокій і нову родину, знову попрощалася з найдорожчим.

Дайнеці здавалося, що останні місяці вона прокидається зранку тільки для того, щоб помститися. Її подушка на світанку була вологою від сліз, губи забули як вміють всміхатися, а хатні справи валилися з рук, та думки про Темного лорда не залишали її. Вона раз у раз пригадувала його бліде обличчя і чорні очі сповнені байдужості.

— Що ж, — стара відьма стрімко, одним відточеним рухом, зібрала всі розкладені по столу карти в колоду і відставила їх на край столу. А сама дістала скриньку, ножиці, чорну хустку та свічку.

Загорівся вогник, ножиці відрізали невелике пасмо шовкового світлого волосся. Одна половина пасма торкнулася вогню.

— Я дам тобі силу і спритність воїна, — почала відьма, спостерігаючи як волосся тліє над вогнем. Воно скручувалося спіральками і чорніло. А слова відьми огортали Дайнеку, яка затамувала подих. — Ти ж знаєш, що лорд хворий?

— Так, знаю, — крізь зуби процідила Дайнека. Їй не було його шкода. Єдине про що вона шкодувала, що хвороба не вбила виродка до страти Арона. — Він же не помре до того, як я дістануся до нього?

— Не помре, — запевнила відьма беземоційно, наче їй не було цікаво. — Але зустрінетеся ви не скоро.

— Чому? — Дайнека вчепилася пальцями у край столу, відчула на дотик жорстку тканину, яка вкривала стільницю. — Я маю його вбити, я...

— У тебе буде шанс, — зупинила її відьма і кинула недотліле пасмо у чашку з водою. Дайнека витягнула шию і побачила як рідина пофарбувалася в чорне. Ошелешено завмерла, а жінка продовжувала: — Я подарую тобі випадок. Він зведе тебе з людиною, яка приведе до імператора. Але не спіши. Твоя помста має проростати, як міцне дерево. Я дарую тобі іще дещо: поруч із тобою лорд буде звільнений від своєї недуги. А будь-яка рана, нанесена тобою болітиме вдесятеро сильніше, ніж звичайна. Його розум буде повністю чистий, щоб ти могла насолодитися тортурами, якщо захочеш цього, — чаклунка уважно дивилася прямо в очі дівчинки, карбуючи слова на її душі. — Але натомість я забираю твоє кохання.

— Що? — світлі очі, які щойно блищали від захоплення та передчуття, злякано розширилися. Стара пояснила:

— Ти ніколи більше нікого не зможеш полюбити. Жоден чоловік не змусить твоє серце битися частіше. Навіть вийшовши заміж ти не зможеш звикнути до чоловіка, він викликатиме в тебе таку огиду, що життя стане мукою. Так само як і ти ні в кому не викличеш бажання, жоден чоловік не подивиться на тебе як на кохану жінку. Жоден не захоче розділити з тобою постіль. Навіки ти залишишся одна.

Сказавши це, чаклунка взяла другу половину відрізаного пасма і поклала в скриньку. Дівчина знову судомно проковтнула, провівши поглядом своє волосся, а потім подивилася на рудий вогник свічки.