20 Розділ

Альянс, який колись вважався непереможним, був розбитий і спустошений. За неповний місяць пірати, об'єднані моєю рукою, розгромили їхні торгові шляхи, знищили ключові бази та паралізували їхній флот. Тепер, коли ворога не стало, ми більше не мали кого грабувати. Піратське життя втратило сенс, тож дехто почав купувати планети хтось залаіз в азартні ігнри а решта чекала мого рішення.

Хоча я і дала їм право обирати куди рухатись більша частина все ще чекала моєї команди. 

Я сиділа на містку свого корабля, дивлячись на безкрайній космос, і в моїй голові народилася нова ідея. Я повернулася до Варлока, який стояв поруч, і запропонувала йому план, який, я була впевнена, йому сподобається.

— Ми не будемо їх грабувати. Ми будемо їх продавати, — сказала я, і Варлок подивився на мене, не розуміючи. — Ми створимо компанію. Ми будемо продавати всю провізію та обладнання, яке ми забрали в Альянсу, будь-кому, хто захоче купити. Навіть самому Альянсу.

Варлок посміхнувся. Його очі засяяли, і я зрозуміла, що йому сподобалася моя ідея.

— Ти геніальна, — сказав він. — Ми будемо продавати їм їхні ж речі, а вони навіть не будуть знати, хто ми.

Я усміхнулася. Я відчувала, що це буде початок чогось великого. Ми створимо компанію, яка буде домінувати в галактиці, і ми будемо робити це, сміючись в обличчя Альянсу.

Наступного дня я зібрала всю команду. Я розповіла їм про свій план, і всі, як один, підтримали мене. Вони були готові до нового шляху, до нового життя. Ми більше не були просто піратами. Ми були бізнесменами.

Перші дні були напруженими. Ми переобладнали наш піратський флот на торговий, приховавши всю зброю та маскувальні щити. Я розробила нову систему кодування для наших вантажів, щоб Альянс не міг відстежити їхнє походження. Назва нашої нової компанії була «Срібний дракон», що символізувало нашу силу і приховану натуру.

Ми почали з малого, продаючи провізію на віддалених планетах, де дефіцит був найгострішим. Звістка про нашу компанію швидко поширювалася. Ми не запитували, хто наші клієнти, і не дивилися на їхні переконання, нам було байдуже. Наша мета була проста: продати все, що ми маємо, і заробити якомога більше грошей.

Я сиділа на містку свого корабля, дивлячись на безкрайній космос, і посміхалася. У моїй голові прокручувався план, як змусити Альянс купувати наші товари.

Я наказала своїм пілотам перехоплювати їхні канали зв’язку і передавати їм повідомлення: «Альянс, ваш вантаж затримався. Але не хвилюйтесь, у нас є те, що вам потрібно». Ми продавали їм їхні ж речі, але за завищеною ціною. І вони не могли нічого зробити. Вони були занадто гордими, щоб визнати, що вони безсилі, і занадто нужденними, щоб відмовитися від нашої пропозиції.

Одного разу я отримала повідомлення від самого Головнокомандувача Альянсу. Він хотів зустрітися зі мною.

Замаскували мене до невзнаваності і я почала переговори.

— Я хочу поговорити про «Срібний дракон», — сказав він.

Я посміхнулася. Я знала, що він хоче дізнатися, хто ми, але я не збиралася розкривати нашу таємницю.

— Я можу говорити лише про бізнес, — відповіла я.

— Ми знаємо, що ви продаєте наші ж речі, — сказав він.

— Це неправда. Це наша власна провізія. Якщо ви не хочете її купувати, я можу знайти інших клієнтів, — відповіла я.

Він мовчав, і я знала, що він був у глухому куті. Він був змушений прийняти мою пропозицію.

-Це так смішно що вже навідь не цікаво Маріє…

Мій подих перехопило. Навіть через екран я відчувала його впевненість і злість. Він знав. Головнокомандувач Альянсу знав, що я стою за «Срібним драконом». Мої руки стиснулися в кулаки, а серце забилося швидше. Він не просто здогадувався, він мав докази.

— Ви граєте в дурну гру, пані Маріє, — пролунав його голос, повний зневаги.

Я трималася. Моє обличчя залишалося спокійним, але всередині все кипіло. Я не збиралася здаватися.

— Мені незрозуміло, про що ви говорите, — відповіла я, і мій голос був спокійним і рівним. — Я лише керую компанією, яка надає послуги. Якщо ви маєте докази, надайте їх.

— Доказ — це ти, — сказав він. — Я бачу твої дії. Ти завжди була розумною, але ніколи не була здатною сховатися. Твоя жага до помсти знищила все, що ти мала, і тепер ти руйнуєш життя інших.

Я відчула, як в мені закипає лють. Він мав нахабство судити мене, коли сам був винен у всьому, що сталося.

— Ви звинувачуєте мене в тому, що зробили самі, — відповіла я. — Ви зруйнували моє життя, ви вбили мого батька, нацькували на мене мою подругу та наставника а тепер намагаєтеся звинуватити мене?

— Твій батько загинув бо ти пішла хибним шляхом, — відповів він. — Ти знаєш, що це правда.

— Я знаю, що ви його вбили, — сказала я, і моє серце стислося від болю. — Я знаю правду. І тепер я змушу вас заплатити за це.

Я закінчила розмову, не даючи йому шансу відповісти. Я знала, що гра стала небезпечнішою. Він знав, хто я, і тепер він буде робити все, щоб зупинити мене.

— Варлок, — сказала я, обернувшись до нього. — Альянс знає, хто ми. Нам треба змінити тактику.

— Які ідеї, Маріє? — запитав Варлок. Він був спокійним, але я бачила в його очах напругу. Він знав, що ми були в небезпеці.

Я підійшла до екрана і почала малювати схеми, які я вже давно тримала в голові.

— Вони знають, хто я, але вони не знають, де ми, — сказала я. — Вони будуть полювати на мене, а не на «Срібний дракон». Тому ми повинні розділитися.

Варлок насупив брови. Ідея розділення йому не подобалася.

— Ти з глузду з’їхала? — запитав він. — Ми — сім'я. Ми не можемо розділитися.

— Я знаю, — відповіла я, — але це єдиний спосіб. Я повернуся на планету-смітник, а ти продовжиш керувати компанією. Вони шукатимуть мене, і це дасть тобі час, щоб розширити бізнес.

Варлок мовчав, але я бачила, що він розмірковує. Він знав, що я права.

— А що буде з тобою? — запитав він.