17 Розділ

Я зібрала пілотів і розповіла їм про новий план. Ми збираємося атакувати конвой Альянсу в астероїдному полі. Я дала кожній команді різні координати.

— Запам'ятайте, — сказала я. — Ця інформація є таємною. Ніхто, крім вас, не повинен її знати.

Я подивилася на кожного з них. Я бачила, як вони кивають, і я знала, що я маю довіряти їм. Але я також знала, що в наших рядах є зрадник.

Я повернулася до Варлока.

— Ми повинні бути готові до всього, — сказала я. — Цей план дуже ризикований.

— Я довіряю тобі, — відповів він.

Наші кораблі вилетіли в космос. Я сиділа за штурвалом, і моє серце билося як шалене. Я знала, що я на крок попереду ворога але тремтіння в руках не припинялось.

Ми летіли вже кілька годин, коли на моніторі з’явилося повідомлення. Це був конвой Альянсу, і він рухався до однієї з координат, які я дала одній з команд. Саме тій про яку ми вже добре знали. Я відчула, як моє серце стиснулося. Я була права.

Але ми почали діяти не за планом всі вже були попереджені і знали що треба було робити. Крім тих же зрадників і Альянсу всі решта знали як ми вирішили вчинити насправді. А хотіли ми захопити всі кораблі. Взявши їх в облогу ми методично викорінили екіпаж відправили їх в політ в капсулі а самі повели кораблі разом з зрадниками  до бази що знаходилась біля смітника.

Коли ми приземлились на базі зрадників вивели з корабля.

— Що ви  робите? — запитав їхній капітан. — Що відбувається?.

Я подивилася на нього, і мої очі були холодними, як лід.

— Ми знаємо, що ти зрадник, — сказала я. — Альянс чекав нас саме там де не мав би чекати. Ти розповів їм про наші плани.

Він почав заперечувати, але я знала, що я права. Я побачила, як інші пірати дивляться на нього, і в їхніх очах було розчарування.

— Ти зрадив нас, — сказав Ронан. — Ти зрадив нашу сім'ю.

Зрадника взяли в полон, і я відчула, як з мене спадає важкий камінь. Але шкода було тих кого ми втратили через цього зрадника.

Я відійшла вбік, дозволяючи командам вирішити долю зрадника. Я не хотіла брати в цьому участі. Я знала, що я зробила правильний вибір, і я не хотіла бачити, як вони його карають.

Пірати зібралися навколо нього. Вони були злими, їхні обличчя були спотворені від гніву. Вони дивилися на зрадника, і в їхніх очах було розчарування.

— Ти зрадив нас, — сказав один з них. — Ти зрадив нашу ціль.

Зрадник мовчав. Він знав, що він зробив, і він  не був готовий прийняти наслідки.

— Я голосую за те, щоб ми викинули його в космос, — сказав один з піратів.

Інші кивнули. Вони були згодні з цим. Вони не хотіли, щоб він жив.

-Ні ви не можете!

Зрадника взяли, і його руки були зв'язані. Він  опирався та кричав. Він знав, що це його кінець. Його відвели до шлюзу. 

-Відпустіть!

Я не дивилася на нього. 

-Маріє! Маріє благаю!

Я дивилася на зірки, і моє серце було сповнене болю.

Я почула, як двері шлюзу відчиняються, а потім зачиняються. Я знала, що це кінець. Я повернулася до свого корабля. Бажаючи сховатись де інде.

-Маріє?

Варлок зустрів мене в коридорі і я обійняла його.

-Що ти…-А тоді він зрозумів.- Гаразд ходімо…

Він взяв мене на руки і я заплакала даючи йому волю дії. А він відніс мене в каюту і ліг поруч так що я відчула тепло його тіла.  

-Шо сталось за тих пять хвилин що мене не було?- Запитав він тихо.- Скажи мені янголе.

-Самосуд…-Прошепотіла я 

Тіло чоловіка поруч напружилось а тоді він видихнув.

-Ідіоти!

Я не мала що на це відповісти тож притулившись ближче просто дала собі можливість поспати.

Я прокинулась, коли Варлок обережно піднявся. Він поклав руку мені на плече і ніжно погладив. Мої очі все ще були червоними від сліз, але я почувалася краще.

— Тобі потрібно поїсти, — сказав він. — Я принесу тобі гарячий бульйон.

Я кивнула і спробувала посміхнутися. Моє тіло було розбитим, але моя душа — ще більше. Я не могла забути ті крики, той відчай, що був в очах зрадника. Я розуміла, що він зробив, але я не могла змиритися з тим, що ми стали такими, як Альянс, — жорстокими та безжальними.

Схоже той зрадник був необхідною жертвою щоб я на мить згадала про людяність. 

Коли я поїла та  вийшла з каюти, пірати в коридорах дивилися на мене з повагою. Я бачила в їхніх очах вдячність, але також і страх. Вони розуміли, що я була тим, хто врятував їх, але вони також розуміли, що я була тим, хто дозволив їм скоїти вчинок, який не міг бути виправданим.

Після того як зрадник був покараний, я відчувала полегшення. Але це відчуття було  тимчасовим.  Тепер в душі сиділа жалість за скоєне змішана з задоволенням і злістю.