16 Розділ

Я навчала піратів. Я передавала їм усі свої знання, всі свої навички, всі свої секрети. Я показувала їм, як маневрувати, як битися, як перемагати. Вони були моїми учнями, моєю новою сім'єю, і я вірила в них. 

Поте були і ті хто навчав мене, все ж пірати в більшості своїй були вигнанцями що колись служили альянсу а тоді їх  по тій чи іншій причині викинули. Серед них були як справжні аси так і божевільні генії. І я була рада що вони стали на мій бік. 

 Я стояла перед сотнями піратів — розбишаками, котрі звикли покладатися лише на інтуїцію та удачу. Тепер вони дивилися на мене, як на свого вчителя. І я не могла їх підвести.

Я навчала їх усьому, що знала сама. А вони навчали мене. Показувала, як виконувати маневри, про які не знали навіть в Альянсі, як використовувати кожен астероїд та кожну тінь як укриття. Я вчила їх мислити, як пілоти-аси, передбачати кожен рух ворога, перетворюючи їхні слабкості на нашу зброю. Мої слова були точними, а дії — швидкими, і з кожним днем я бачила, як вони перетворюються з розрізненої банди на злагоджену бойову силу.

— Знову проспав, Атоме? — голос Варлока розітнув вранішню тишу. Він стояв поруч, склавши руки на грудях, і спостерігав, як я проводжу чергове тренування.

Після того зриву він ходив за мною по пятах, перетворившись в надокучливу няньку.

Я не зважала на його слова, зосереджено вказуючи на екран.

— Запам'ятайте! — мій голос лунав над тренувальним майданчиком, де десятки кораблів відпрацьовували маневри. — Гравітаційні колодязі астероїдів — це не пастка, це ваш щит! Альянс використовує їх, щоб загнати нас у кут. Ми ж будемо використовувати їх, щоб збити їх з пантелику!

Один з пілотів, пошарпаний, з бородою, що ховала більшу частину обличчя, підняв руку.

— Але Маріє, це занадто небезпечно. Якщо ми помилимося, нас просто розчавить!

— Хто не ризикує, той ніколи не переможе! — я підійшла ближче, дивлячись кожному в очі. — Я не прошу вас робити те, чого не робила сама. Я показую вам, як вижити, коли всі інші здаються. Альянс — це не просто кораблі, це система, яка вірить у свою непогрішність. І наша головна зброя — це їхня самовпевненість.

Варлок кивнув, підтверджуючи мої слова.

— Вона має рацію. Я бачив, як вона виживала там, де інші не протрималися б і хвилини. Вона — наш янгол. Якщо вона каже, що ми можемо, значить, ми можемо.

Після тренування, коли всі в решті розійшлись по кораблях, до мене підійшов той самий пілот що запізнився на початку.

— Дякую тобі, Маріє. Я думав, що я вже ніколи не буду битися з Альянсом, а тепер... тепер я вірю, що ми можемо їх перемогти.

Я посміхнулась, дивлячись на пірата, який ще вчора був просто розбишакою, а сьогодні став воїном.

— Ми переможемо. Разом.

Ми продовжували боротися. Наші битви з Альянсом ставали все більш успішними. І хоч на наших кораблях було все більше шрамів, ми завжди поверталися з перемогою. Ми більше не були просто піратами. Ми були військом, об'єднаним єдиною метою. І я, Марія, була їхнім командиром, їхнім символом, їхнім вогнем.

— Ми повинні захопити один з їхніх військових кораблів, — я сказала на нараді, — це дасть нам перевагу.

Варлок подивився на мене, його очі були сповнені занепокоєння. — Маріє, це занадто ризиковано. Ми не можемо дозволити собі втратити когось.

— Ми не втратимо. — я відповіла, дивлячись на Варлока. — Ми повинні ризикнути. Вони не очікуватимуть, що ми будемо настільки відчайдушними.

Мої слова зустріли мовчання. Я знала, що це ризик, але ми не могли просто ховатися і чекати, поки вони нас знайдуть.

Я встала, дивлячись на своїх вірних соратників.

— Я йду на чолі. — сказала я, — Якщо ви не хочете йти, я піду одна.

І я побачила, як вони піднялися, їхні обличчя були сповнені рішучості.

— Ми йдемо з вами, — пролунав голос Варлока, — наш янгол.

Я усміхнулася, і, дивлячись на них, сказала:

— Тоді, до бою!

Я відчувала, як енергія нашої спільної рішучості наповнює повітря. Кожен погляд, кожен рух підтверджував, що ми були готові до найскладнішого виклику. Наш план був божевільним, але саме ця відчайдушність робила його геніальним. Альянс ніколи б не подумав, що пірати, об'єднані однією жінкою, зможуть наважитися на таку зухвалу операцію.

— Наше завдання — захопити їхній командний корабель, — пояснювала я, вказуючи на схему. — Жодних пострілів, якщо не буде крайньої потреби. Ми працюємо як тіні. Швидко, тихо, ефективно. Вони мусять зрозуміти, що ми не просто банда грабіжників, а нова сила, яка забере в них все, що вони в нас відібрали.

Варлок стояв поруч, його обличчя було напруженим. Він не схвалював цього плану, але знав, що зупинити мене не зможе.

— Це самогубство, Маріє. Навіть якщо ми прорвемось, їхні системи захисту… — почав він, але я його перебила.

— Їхні системи захисту — це лише цифри. Наша рішучість — це вогонь, який їх спалить.

Я бачила, їхні обличчя. Вони були готові померти за мене, за нашу свободу. Я була їхнім янголом, їхнім символом, і я не могла їх підвести.

Наступні години ми готувалися до бою. Наші кораблі були приведені в повну бойову готовність. Ми перевіряли кожну деталь, кожен провід, кожен двигун. Я не спала всю ніч, бо знала, що це буде наш останній шанс.

Зрештою, настав час. Ми зібралися на містку «Свободи» Варлок тики дав назву своєму кораблю. Я кивнула Варлоку, і він віддав наказ.

— До бою!

Наші кораблі, наче зграя хижих птахів, кинулися в бій. Ми були як рій сарани: швидкі, непередбачувані й нещадні. Ми билися не просто за здобич, ми билися за свободу. І я знала, що ми переможемо.

Зоряний простір навколо нас перетворився на смертельний танець. Вибухи спалахували, розкидаючи уламки, а лазерні промені малювали в темряві яскраві сліди. Ми пробиралися крізь оборону Альянсу, як вода крізь щілини в скелі. Я вела за собою наш флот, використовуючи кожну тінь і кожен астероїд як укриття.