14 Розділ

Я сиділа за штурвалом  корабля, пролітаючи над безкраїми космічними просторами. Після нашої перемоги над «Аегісом-47» і успішного пограбування вантажного корабля, та пяного дибошу на іншому кораблі Альянсу моє ім'я стало синонімом успіху серед піратів. Я була Марією — дівчиною янголом та захисником піратів.

І через мене шинок який став улюбленим місцем для команди Варлока почав розширюватись бо бажаючих побачити Янгола було дуже багато.

Зараз же я чергувала за штурвалом і чекала поки мене замінить хтось інший але ніхто не поспішав. І от коли я вже майже заснула раптом на моніторі спалахнула червона позначка. Сигнал лиха. З планети-смітника.

— Не може бути… — прошепотіла я.

Моє серце стиснулося. Це було дивно. На цій планеті, крім старого корабля Кассіуса, нічого не було. Той самий корабель на якому він вчив мене.  Я відчувала, що це пастка, але я не могла ігнорувати цей сигнал. Щось в середині мене змусило викликати на заміну іншого пілота негайно сісти в свій корабель та полетіти на смітник.

— Курс на Смітник 350, — сказала я.

Я летіла на повній швидкості, і моє серце билося як шалене. Я знала, що це ризиковано. Я знала, що це може бути пастка. Але я не могла пройти повз. Я повинна була дізнатися, що там відбувається.

Коли я приземлилася на Смітнику, мене охопило дивне відчуття. Все було таким же, як і раніше: гори сміття, залізні конструкції, холодний вітер. Але цього разу було щось інше. Щось, що змушувало мене відчувати тривогу.

Я вийшла з корабля, і мої руки потягнулися до бластера. Я була готова до всього. Я йшла знайомими вулицями, і мої очі були зосереджені на всьому, що мене оточувало.

Раптом я почула голос.

— Маріє?

Я обернулася. Це був Кассіус. Він стояв у тіні, і його обличчя було спокійним і сумним. Він був одягнений у форму Альянсу.

— Професоре, — прошепотіла я. — Це ви.

Він підійшов до мене, і я відчула, як моє серце забилося швидше.

— Я знав, що ти прийдеш, — сказав він. — Ти ніколи не могла пройти повз, коли хтось потребує допомоги.

Я засміялася. Але в моєму сміху не було радості, лише біль.

— Ви знаєте, чому я тут, — сказала я. — Ви знаєте, що я тепер інша.

— Я знаю, — відповів він. — І я прийшов, щоб зупинити тебе.

Я подивилася на нього, і в його очах було розчарування. Він був моїм вчителем, моїм наставником. А тепер він був моїм ворогом.

— Ви не зможете, — сказала я. — Я більше не та Марія, яку ви знали. Я сильніша я стала янголом доя піратів ви знали? Та інформація  яку так бережно захищав Альянс я віддала і піратам і вони зробили мене ледь не святою.

Він посміхнувся, і його посмішка була сумною.

-Це не те чим варто хизуватись Марія. Загинули люди! Ти це розумієш? 

Він закинув волосся рукою назад, такий рух він робив лише тоді коли нервував. Я надто добре його знала.

Пройшовши боком з бластером в руці я подивилась на нього. Мені було легко відкинути людяність до якої він тепер мене закликав. Мені було легко бачити як пірати вбивали людей з Альянсу. Але мені складно було навести зброю на Кассіуса.

-А хто в тому винний? Гм? Не скажете?-Я крутила в руках зброю дивлячись на нього з най більшою погрозою на яку була спроможна.- Тоді я вам скажу! Це були ви! Прийди ви мені на допомогу якби ви допомогли мені цих жертв можна було б уникнути. А тепер ви отримали той рещкльтат на який заслужили Капітане Кассіусе. 

Мої руки міцно стискали бластер. Я стояла навпроти свого колишнього вчителя, людини, яка навчила мене літати. Але тепер він був моїм ворогом. Навколо нас був лише іржавий ландшафт Смітника, вітер розносив пил і дрібне сміття.

— Ти зрадила все, чому тебе вчили, Маріє, — голос Кассіуса був спокійним, але сповненим болю. — Піратство – це шлях до руйнування. Ти ж не така! Я знаю тебе! Прошу здайся і ми повернемо все, ми зробимо так щоб все було як раніше…

— Я не зраджувала, професоре. Я просто знайшла своє місце там, де мене прийняли, — відповіла я, і мій голос був твердим. — Де ви були, коли Альянс відкинув мене?

Він не відповів. Замість цього він вихопив свій бластер. Це був стандартний зразок Альянсу, але в його руках він здавався продовженням його власної волі.

— Я не хочу битися з тобою, Маріє, — сказав він, прицілюючись. — Але я не залишу тобі вибору.

— І я тобі не залишу, — прошепотіла я.

Пролунав перший постріл. Я ухилилася, і лазерний промінь пропалив метал позаду мене. Це була не просто стрілянина, це був танець, який ми колись репетирували на симуляторах. Кожен його рух був мені знайомий, але я знала і його слабкості.

Я перебігала між купами сміття, використовуючи їх як прикриття. Він стріляв точно, але я була швидшою. Мої власні навички, відточені на сотнях тренувань, тепер працювали проти мого вчителя. Я знала, що він буде намагатися передбачити мої рухи, ґрунтуючись на тому, чого він мене навчив. Але я була вже іншою. Я була піратом.

Я вистрілила у відповідь, цілячись не в нього, а в металеву конструкцію над ним. Вона заскрипіла і посипала іскрами, змусивши його відступити. На його обличчі з’явилося здивування. Він не очікував такого нестандартного ходу.

Ми кружляли один навколо одного, як хижаки. Я бачила біль в його очах, але також і рішучість. Він вірив у те, що робить, так само, як і я.

Раптом з неба почувся гул. Я підняла голову. Це був корабель Варлока. Він прибув.

Кассіус теж підняв погляд, і на його обличчі з'явилася тривога. Він зрозумів, що тепер шанси не на його боці. З корабля Варлока полетіли перші лазерні промені, цілячись у Кассіуса.

Варлок приземлив свій корабель неподалік, і з нього вибігла його команда. Вони були готові до бою. Кассіус опинився в оточенні.

— Професоре, — сказала я, опускаючи бластер. — Це кінець.

Він подивився на мене, а потім на піратів. На його обличчі з’явилася втома.

— Я ніколи не думав, що це закінчиться так, Маріє, — прошепотів він. — Ти була моєю найкращою ученицею.