Розділ 11

Ми проникли на корабель Альянсу. Він був величезний, і моє серце билося як шалене від хвилювання. Живона скрутило і мене в якийсь момент почало нудити але я вязяла себе в руки  проковтнувши те що рвалось назовні

-Все добре?-Варлок що весь цей час був поруч схоже зрозумів що мені зле.

Я кивнула і подивилась на шеренгу з команди корабля яка от-от хотіла в нас вистрілити. Ми були всього лише командою з кількох десятків піратів, що стояли перед сотнями солдатів Альянсу. Я бачила, що вони були здивовані, але їхні обличчя були твердими, як камінь.

— Руки за голову! — пролунав голос Варлока.

Та вони не послухали і вистрілили за що поплатились вогнем у відповідь. В нас був переносний тактичний щит який захищав всю команду тож ми без зайвих жертв перемогли всю ту кляту сотню яка нічого не могла нам зробити.

Солдати Альянсу підкорилися, і ми взяли їх у полон. Я пройшла повз них, оглядаючи кожного. Я знала кого треба уо шукати. Я шукала того, хто відповідав за вантаж. Нарешті, я побачила його. Це був молодий хлопець, що тремтів від страху в нього на руці висіла нашивка в вигляді стріли що дивилась вгору. Це були ті хто відповідав за збереження та безпечне перевезення вантажу.

— Він, — сказала я. — Він потрібен нам.

Ми взяли його і повели до дверей, що вели до вантажного відсіку. Я знала, що ці двері відкриваються лише за допомогою сканування руки і обличчя. Я подивилася на нього, він тремтів від страху.

— Ти повинен відкрити двері, — сказала я.

Він мовчав, стиснувши руки і я відчула, як злість закипає в мені. Я знала, що я маю зробити.

— Я можу відрізати тобі руку, — сказала я, і мій голос був твердим і холодним. — Або ти можеш розтиснути руку, і я візьму відбиток. Вибір за тобою.

Він подивився на мене, і в його очах був страх. Він розтиснув руку, і я взяла відбиток. Ми зайшли до вантажного відсіку.

Він був величезний. Я побачила гори зброї, боєприпасів, паливних елементів. Варлок подивився на мене, і на його обличчі з’явилася усмішка.

— Я розумію, чому ти попросила лише десять відсотків, — сказав він. — Цього буде більш ніж достатньо, щоб прожити безбідно до кінця життя.

Я подивилася на нього, а потім на весь цей вантаж.

— Я хочу, щоб ти віддав мені лише один з одно пілотних кораблів і п'ятсот тисяч генераторів палива, — сказала я. — Це все, що мені потрібно.

Варлок подивився на мене, і його обличчя виражало здивування. Він не очікував цього. Я не була такою, як він думав.

— Чому? — запитав він. — Чому ти не хочеш більшого?

Я посміхнулася.

— Тому що я не така, як ти. Я не потребую грошей. Я потребую лише можливості літати.

Варлок подивився на мене. Я бачила, що він був здивований моїм рішенням, але його обличчя виражало повагу.

-Ну що ж показуй який такий корабель ти так сильно хотіла що перетягнула мене через всю галактику?

Я усміхнулась та пройшла повз генератори живлення тоді ішла зброя а далі най цікавіше. Фурії космічні кораблі привиди най новіша та найсмертоносніша зброя яку я бачила лише один раз в музеї академії. 

-Матінка поруч мої любі!-Я підстрибуючи від захоплення побігла оглядати їх. 

Це був скарб про який я мріяла відколи про нього почула і їх тут було дуже багато.

Пірати не знали за що хапатись першим і просто спостерігали як я щаслива танцюю біля корабля.

Тоді підійшов Ронан усміхаючись і я зупинилась 

— Ти впевнена? — запитав він. — Цей корабель вартий того щоб чистити цілй крейсер?.

— Я впевнена, — відповіла я обіймаючи посадкові колеса -Я хотіла цю лялю вже дуже давно.

-Вона завжди така?- Запитав один з тих хто супроводжував Ронана в Варлока.

-Іноді вона може лякати…але до цього звикаєш.

Він кивнув, і ми почали працювати. Я відчула прилив сил і рішучості. Це був мій шанс, і я не збиралася його упустити. Наші рухи були чіткими та злагодженими, наче ми робили це все життя. Ми акуратно від'єднали мій літак від решти вантажу, який здавався тепер просто купою непотребу.

Це було нелегко, бо кожен кабель і кріплення були наче приросли до корпусу, але ми вперто працювали. Пот стікав по моєму чолу, а м'язи боліли, але я не звертала на це уваги. Мої очі були прикуті до мого майбутнього корабля. Нарешті, з останнім клацанням, він звільнився.

Ми повільно, крок за кроком, завантажили його на корабель Варлока. Він був важким, але разом ми впоралися. Я спостерігала, як його обтічні форми зникають у вантажному відсіку, і моє серце билося як шалене. Це був не просто літак, це був мій дім, моя фортеця, моя свобода. Він був невеликим, але він був мій. Моє серце співало від щастя, і я знала, що тепер моє життя зміниться назавжди.

Команду альянсу доречі ми відправили в політ на одній з капсул в сам корабель підірвали. 

-Куди далі капітане?- Запитала я сідаючи в крісло пілота.

-Таку велику наживу гріх не відсвяткувати, летімо в космічний шинок. Наказую всій команді як слід відпочити!

Коли ми повернулися в шинок, команда Варлока разом з командою капітана Ронана почала святкувати. Вони були раді, що ми повернулися з таким великим вантажем. Я розділила з ними провізію, і кожен отримав свою частку. Тож тепер вони розкидали гроші хто куди. Хтось на випивку хтось на дівчат а хтось на азартні ігри. Охочих дівчат та іграків обікрасти їх як з'ясувалось було повно. Тож за кілька годин в шинку дехто не залишився з копійкою.

Я ж вирішила протестувати свій новий корабель. І побігла до нього через сорок вісім годин після посадки в шинку.

Я стояла на містку. Він був моїм, корабель що належав лише мені. Яка я була рада, складно було і уявити. 

Варлок підійшов до мене.

— Ти готова? — запитав він.

Я посміхнулася.

— Я готова, — відповіла я.

Я включила двигуни, і мій корабель почав повільно підніматися в повітря.  Повисівши так трошки я вирішила вилетіти та поманеврувати.