Розділ 7

Після того, як я успішно впоралася зі штурвалом. Мені вручили годинник компас який мав відвести мене до моєї кімнати. По суті я нічого не взяла з собою тож величезним полегшенням стало те що на ліжку вже був дбайливо складений одяг. Там було три пари штанів дві водолазки дві футболки і дві кофти. Всі мого розміру та всі синього кольору.

В животі зраднецько забурчало коли в двері каюти постукали.

-Ем привіт!-Передімною стояла дівчина з волоссям синього кольору.-Тебе попросили покликати і накормити.Ходімо!

І вона не дочекавшись ні моєї згоди ні мене саму просто пішла.

Шикарно.

Дочекавшись поки я її наздожену вона почала тараторити немовкаючи.

-Власне це дивно що капітан взяв когось на борт. Ти перша за пятнадцять років новенька на цьому кораблі. Ги-ги ем ні ти не подумай я не проти але це диво і не звично…

В їдальні здалося зіралась вся команда і всі щось жваво обговорювали не звертаючи на мене увагу. Схоже мій страх був марний, ажіотажу не буде. 

Але в мене прокинулась чи то параноя чи то сьоме чуття і я рідко але відчувала на собі кілька поглядів.

-Тож як тебе таку красуню занесло на смітник?-Схоже вона задала питання яке цікавило всіх бо в їдальні стало якось дуже тих.

-Я оселилась там з батьком так і занесло…

Така відповідь її не задовільнила тож вона почала засипати мене питаннями на які я відповідала обережно і дуже тихо. А коли в решті питання закінчились я швиденько поїла і юркнула до себе в каюту. Молячи всіх богів щоб  могла спокійно поспати.

Через кілька годин компас запищав та розбудив мене. Я вредна машина ніяк не замовкала поки я не встала з ліжка. Далі душ та збори. В тих же часах було позначене місце де я мала б бути. Тож туди я і направилась і яким же було моє здивування коли зясувалось що це каюта капітана тобіш Варлока. 

-Капітане.-Я постукала і коли двері відчинились війшла без задніх думок. А мала б подумати. Він сидів на ліжку по пояс голий і мокрий та намагався сам себе перевязати.

-Не допоможеш?.-Видихнув він коли я війла. 

Ну робити нічого тож я замінила йому повязку перед тим обробила рану.

Варлок сидів поруч, і я відчувала його погляд на собі. Віг ніби бачив мене вперше.

— Маріє, — сказав він, — ти тепер в моїй команді, а отже, нас чекає багатонебезпеки. Ти впевнена що готова до цього?

Моє серце забилося швидше. Я відчувала, що це мій шанс показати на що я здатна. Тож я просто кивнула.

— Ми повинні знайти таємну базу Альянсу, — сказав він. — Вона прихована в астероїдному поясі, і ніхто не знає її точного розташування. Але я впевнений, що ти зможеш її знайти.

Я подивилася на нього, і в його очах було очікування. Я знала, що я повинна зробити.

— Я зроблю все, що в моїх силах, — сказала я завершивши перевязку.

Він посміхнувся, і я відчула, що він вірить у мене. 

— Я готова, — сказала я.

Як зясувалось команда ще не зібралась на містку тож ми встигли обговорити всі ключові моменти місії. Я не знала навіщо йому та база але вирішила довіритись і вже через кілька годин ми були на місці.

Я сиділа на містку, і мої очі були приклеєні до монітора. Я бачила астероїдний пояс, що був схожий на величезну, нескінченну кількість каменів. Я знала, що десь там знаходиться таємна база.

— Я відчуваю, що вона десь поруч, — сказала я.

Варлок сидів поруч, і його очі були зосереджені на мені.

— Що ти бачиш, Маріє? — запитав він.

— Я бачу щось, що не повинно тут бути. Щось, що є штучним, — відповіла я, вказуючи на маленький, ледве помітний об'єкт на моніторі.

Варлок підійшов ближче.

— Це не може бути, — прошепотів він. — Ніхто не знав, що вона тут.

Я відчувала, що я права. Я наблизила корабель до об'єкта, і на моніторі з'явилося зображення. Це була база, прихована в астероїді.

— Я знайшла її, — сказала я, і моє серце забилося швидше.

Варлок обернувся до мене, і його очі світилися від радості.

— Ти неймовірна, Маріє, — сказав він. — Ти знайшла те, що ніхто не міг знайти.

— Що ми робитимемо тепер? — запитала я.

Але мене перебив знак небезпеки.