5 Розділ

Марія

Коли я почула його слова, я не знала, що думати. Він — капітан піратського корабля? Це було так несподівано, що я просто стояла і дивилася на нього, наче він був прибульцем. Я була вражена, але водночас відчувала якийсь незрозумілий азарт. Адже я від початку розуміла що він не просто якийсь перехожий.

Він подав мені руку.

— Я хочу, щоб ти полетіла зі мною.

Я, сумнівалась а тоді зрозуміла що це шанс бути там де я хотіла. Цей крок був ризикованим, але після всього, що сталося, я зрозуміла, що втрачати мені нічого. Це був мій єдиний шанс.

Ми стояли і чекали, і я помітила, що в небі з'явилася маленька зірочка, яка швидко росла. Вона ставала все більшою і більшою, поки не перетворилася на величезний космічний корабель. Він був схожий на хижого звіра, що ширяє в небі. Корабель приземлився, і з нього вийшло кілька чоловіків. Це були пірати. Вони були одягнені в шкіряні куртки, а їхні обличчя були засмаглими і обвітреними.

— Капітане, — сказав один з них, коли Варлок підійшов до них. — Ми думали, ви загинули.

— Як бачите, я живий, — відповів він, посміхнувшись.

Команда обіймала його і вітала.

— Це Марія, — представив він мене. — Вона тепер буде частиною нашої команди.

Чоловіки дивилися на мене з подивом, але потім один з них, з бородою і великим шрамом на щоці, підійшов до мене.

— Ласкаво просимо на борт, — сказав він, посміхнувшись.- Мене можеш звати Бусаном я найкращий друг кітана.

Він подав мені руку, і я взяла її. Ми підійшли до корабля, і я побачила, що він був схожий на величезного звіра, що відпочиває після полювання. Я зайшла на борт, і мене вразила чистота і порядок, який був усередині. Ми пройшли по коридору і Варлок забрав мою руку від Бусана і повів в невідомому напрямку. 

— Ходімо, я покажу тобі твою каюту, — сказав Варлок.

Він повів мене довгим коридором. Я відчувала, як моє серце б'ється швидше. Ми зайшли в невелику кімнату, і я побачила, що вона була простою, але чистою. Там було ліжко, стіл, і шафа. А ще величезний ілюмінатор з чудовим видом

— Тут ти будеш жити, — сказав Варлок. — А тепер ходімо, я представлю тебе команді. Якщо не запамятала маршрут не страшно в нас є спеціальні браслети для того щоб не заблудитись в цій посудині.

Ми зайшли в головну залу. Вона була просторою і затишною. Я побачила всю команду, що стояла в шеренгу. Їх було не багато десь дванадцять човків та сім жінок. Я відчувала всім своїм єством як вони дивляться на мене, і мені стало трохи не по собі.

— Маріє, — сказав Варлок. — Тепер ти маєш присягнути. Ти погоджуєшся стати частиною нашої команди, бути вірною нам до кінця?

Я подивилася на нього, а потім на команду. Всі дивилися на мене, і в їхніх очах було очікування. Я не знала, що я роблю. І навіщо але іншого виходу в мене вже не було. 

— Так, я погоджуюся, — сказала я, і мої слова були твердими і впевненими.

Варлок посміхнувся, а потім підійшов до одного з членів команди. Він взяв з його рук піджак, який був чорним, з нашивкою прапора, на якому був намальований чорний птах. Знак всіх піратів. 

— Це твій піджак, — сказав він. — Тепер ти одна з нас.

Я взяла піджак, і він був м'яким і теплим. Я одягла його, і він сидів на мені ідеально. Ніби шили спеціально під мене і тоді в мене з'явились сумніви а чи не зв'язався він з командою раніше? А та вистава перед місцем зв'язку була спеціально для мене?

— Тепер ти маєш показати нам, що ти можеш, — сказав Варлок. — Показати нам, що ти гідна бути частиною нашої команди.

Я відчувала, як я стаю іншою людиною. Було відчуття ніби разом з цим піджаком я одягла на себе всю зухвалість та хоробрість світу. Тепер я нічого не боялась.

— Я готова, — сказала я.