Розділ 33 Рішення з небес

Я мчав сюди на всіх парах. На скутері, що привіз капітан, разом із Бобсі, який біг попереду тримаючи слід. Та слід зник, коли почався жвавий людний центр міста. Собака втратив напрямок і розгублено, відчайдушно завив. Тонка ниточка нашого зв’язку вела вперед, але точного місця так і не було. Час спливав і я сподівався лише на запрошене завчасно «підкріплення».

- Марк, зараз не до тебе! – гнівно рявкнув я в телефон.

- Є новий сигнал нашого маячка з будівлі ресторану «ЛеМарш»! Це точно Мія, вона сама його там поставила! Ліфт імовірно їде на підвальні поверхи непозначені на планах будівлі. Я впевнений - це вона! – Хмарочос з «ЛеМарш» - будівля за рогом! Янгольський зв’язок не підвів!

- Бобсі! Вперед! – ми з напарником кинулись на сусідню вулицю.

Оминаючи людей з машинами, сміттєві баки та кав’ярні на узбіччі – дістались входу. Фізичної сили в мене зараз було хоч відбавляй і два амбали біля дверей відлетіли в різні боки з двох ударів. А от янгольська сила…

Коли Мія потрапила в мої руки, я не міг навіть зцілити її порізи. Хотілось рознести усе довкола, розібрати цю кляту будівлю по камінцю. Стерти на попіл ту, хто завдав болю моїй зірочці, нехай навіть перетворившись на демона, але було не до того.

Я спостерігав, як її карі очі застигли, дивлячись на стелю. Застигло усе довкола: шоковані люди з телефонами, козлобородий охоронець, що вибіг з-за стійки адміністратора, Бобсі, який вгризся в руку Карли з пістолетом, і сама Карла в гримасі болю. Навіть стрілки годинника спинили свій біг. Тільки білосніжне світло, що огортало теплом, лилось зі стелі.

«То он, як це – відчувати себе нікчемним порівняно з всемогутніми янголами», - подумав я і за мить побачив білосніжні крила.

Спочатку з’явився ректор Янгольської Академії, мушу визнати – сиве каре личило йому більше ніж ті довгі сплутані патли, що я спалив. Ох, як давно це було! А от дорогоцінна метрова борода так і звисала вниз. Наступним був мій новий наставник – ні трошки не змінився, а ну, так. Янголи живуть тисячоліттями, не те, що смертні. Для нього кілька тижнів промайнули ніби хвилина, максимум - дві. Ще один янгол із червоними крилами – їхнє значення дуже добре відомо там, в царстві. Янголи кари. І карають вони не тільки людей. Капюшон традиційно ховав його обличчя.

Неочікуваним доповненням став Темелух, що стояв збоку від усіх і жалібно дивився на мене, показуючи якісь жести. «Тобі хана. Чим ти думав? Молися, щоб тебе в пекло не скинули!» - щось таке я зміг розібрати в його рухах міма.

- Янгол Рафаель! – прогримів голос ректора над земною твердю. – Ти натворив біди в Небесному царстві і був відправлений захищати свою підопічну Мію Верес, щоб отримати право називатись янголом-охоронцем по закінченню навчання і захистити життя дитини Господньої. Але ти провалив свою місію. Ти дозволив підопічній постраждати більше ніж дозволено правилами, поставив її життя під загрозу, втратив свої сили, бо закохався у неї. Янгол Рафаель, ти попросив верховних янголів владнати справи за власною забаганкою. Ти порушив одразу кілька небесних законів і маєш бути покараний за це! – і заперечити нема що. У всьому правий. – Янголе Давер, що скажете? Яке покарання заслужив янгол Рафаель?

Тягуча мовчанка. Не знаю чи він дивився на мене, бо не бачив його очей. Різкий рух червоних крил і не менш громоподібний голос з-під капюшона:

- Крила свої ти не заслужив. Їх обірвати і впекло зіслати.

«Віршики? Серйозно? Мило!»

 - Покарання за свої гріхи смертна заслужила теж. Щастя її не знатиме меж, та в муках помре достроково, авжеж.

- Що?! Ні! Я! Тільки я заслужив покарання! Робіть зі мною, що хочете! Не чіпайте її! Дивіться! Вона і так кулю отримала! Вилікуйте її! Прошу! – мої очі набирались сльозами. Такого іще ніколи не було. Я готовий був ридати і благати на колінах, як жебрак, що зневірився знайти сьогодні хоч якусь їжу. – Не чіпайте її! Вона ні в чому не винна! Вона поліцейська! Вона рятує життя ціною власного! Мія має право на щастя! Благаю!..

Наставник підняв руку в повітря, припиняючи мої мольби. Він схилився до ректора і щось швидко зашепотів. Я не міг розібрати ні слова. Дивився за тим, як Давер повернувся у бік Мії. Він явно щось запланував собі.

- Вибачте, але… Хіба це не занадто? – раптом втрутився Темелух. Усі звернули погляди до нього, ніби він не з ними прийшов, ніби про нього забули. – Рафаель врятував багато людей в той день в аеропорту. Він допоміг закрити наркобізнес і зробив так, щоб під час операції нікого не поранили. Він вирівняв удачу своєї підопічної, поки ми розбирались із небесними серверами, хоч це і була його вина, справді і…

- Він закохався у смертну і закохав її у себе це…

- Так-так, це не припустимо, я знаю. Тобто всі знають, ваше янгольство. Але… Хіба ми не маємо охороняти і любити дітей Господніх понад усе? Це ж є сутність янгола-охоронця. Правда ж? Якщо ми не будемо любити – людей нас скинуть в пекло. І якщо люди не будуть любити Господа їх також після смерті чекає суд і це буде гріхом. То, хіба, якщо Мія закохалась у Рафаеля вона ж технічно і Господа полюбила всім серцем, правда? І навпаки. Якщо Рафаель кохає підопічну, значить він виконує волю Господа – любити і оберігати його дітей і…

- Стривай-стривай, хочеш сказати, що…

- Ні-ні, він має на увазі…