Розділ 29 Поцілунок на удачу

Додому я поверталась пізно ввечері. Коли підійшла до будинку, з відкритого вікна линуло світло, чулось мавкання і шурхіт пакетів. Поспішила всередину.

- Що відбувається? – запитала я, дивлячись на безлад у вітальні.

Кров та пір’я з килиму зникли. Рушники теж пропали. А от розкидані подушки, пакети та Рафаель на дивані з орхідеєю в руках високо піднятою над головою – насторожували.

- А, ти повернулась. Цей негідник хотів з’їсти квітку. Довелось відволікати пакетами, - кивнув він на Кота, що старанно прогризав дірку в одному з паперових пакетів на підлозі.

- Як ти себе почуваєш?

- Нормально. Вже все нормально.

- Не будеш казати мені про мою нерозсудливість та дурість?

- А варто? Хіба ти дослухаєшся до моїх слів? – янгол зліз з дивану. Поставив квітку на підвіконня, подалі від очей чорного звіра, який на зараз був занятий стрибками в усі пакети довкола. – Якби зараз була та ж ситуація, але я вже прочитав тобі лекцію про власну безпеку, ти б змінила рішення? Не полізла б в палаючий будинок рятувати дитину? – думати довго не стала і заперечно хитнула головою. – І я так думаю.

- Що за пакети? – найближчий до мене із боєм вирвала з пазурів Кота. Погризений напис вказував на елітний бутік в центрі міста. Здивовано підійняла брови і глянула на янгола.

- Це одяг. Сукня, взуття, прикраси, - здається мої очі ще більше розширились. – В тебе побачення.

- Пробач, що?

- Із Марком. Я написав йому від твого імені, бо ти залишила вдома телефон. Він був дуже радий цьому. Враховуючи усе, це буде на краще. Твоя вдача буде постійно на позитивному рівні. Чим швидше ви зійдетесь, тим краще.

Жодного пом’якшувального слова перед ударом. Він буквально нокаутував мої серце та почуття. Та хіба я не була готова до цього? Хіба я не знала, що він може зникнути в будь-який момент і, здається, саме готується до цього? Хіба він не давав зрозуміти – між нами нічого не буде?

- Отже, ти все вирішив за мене?

- Так буде краще. Тобі вже час збиратись. Речі нагорі.

- Добре, - шепнула я, стримуючи злі сльози.

Стрімко підійнялась на гору, щоб мої ридання розчинились в потоках води з душу.

***

У янгола був смак.

Я стояла перед дзеркалом в чорній сукні, що підкреслювала усі принади і приховувала недоліки. Босоніжки на широких підборах виявились доволі зручними. Золоті прикраси відтіняли засмаглу шкіру і чорне волосся, що розсипалось по плечах. Єдиною плямою в образі був опік на плечі. Він то болів, то нив і постійно нагадував про себе при рухах рукою. Вже кілька хвилин я дивилась на червону помаду, що раніше покоїлась в косметичці в шухляді.

- А чого б і ні, власне?

На телефон прийшло повідомлення: «Замовив тобі таксі, чекаю». Марк і справді був милим і турботливим. Я вже відчувала до нього симпатію, але чи зможу відчути щось значно більше?

Із важким серцем і тремтячими руками, я граційно спустилась вниз. Рафаель чекав біля сходів. Його сяючий погляд збив мене з пантелику.

«Він не має дивитись на мене так. Я ніхто. Я просто підопічна».

Зупинилась на останній сходинці. Янгол підійшов ближче. Оглянув з голови до п’ят. Помахом руки перевірив удачу, яка була на трійці.

- Що ж можливо, це побачення я не зіпсую, - намагалась пожартувати я. Очевидно, невдало.

- Не зіпсуєш, - рівним голосом відповіли мені. Янгол зам’явся, закусив губу, та все ж промовив: - Чудово виглядаєш, - моє обличчя осяяла усмішка. – Йому сподобається, - і тут же вона згасла. З вулиці долинув гудок машини.

- Таксі приїхало. Ну, тоді… я пішла?

- Угу.

Янгол простягнув мені руку. І я дозволила собі вкласти в його долоню пальчики. Спустилась з останньої сходинки, наче в прірву. І з кожним кроком до дверей, ніби летіла все нижче.

«Не відпускай мене. Скажи, що не відпустиш. Скажи що все це не правда!» - дзвеніло в моїй голові. І в перше безмовні благання спрацювали.

Різким рухом мене крутанули назад. Від неочікуваності я не втримала рівноваги і буквально впала в палкі обійми янгола. Його обличчя опинилось так близько. Надто близько, щоб я могла тверезо думати. Його запах сонця вдарив у ніс, ще більше запаморочуючи голову. М’язи під моїми руками, що опинились на його плечах, напружились. Наші очі зустрілись. Рафаель нахилився ближче і…

Світ довкола спалахнув. Серце затріпотіло в грудях, коли такі бажані вуста нарешті накрили мої. Взяли в солодкий полон. Я піддалась одразу. Просто розтанула в його гарячих руках. Мої емоції вирували і вибухали сотнями іскорок. Кожен нерв в тілі загострився і я відчула, як ніжний дотик на місці опіку зцілює рану. Тихий стогін зірвався з моїх вуст і Рафаель миттєво випив його. Із пристрастю в тисячу палаючих сонць, я чіплялась за його плечі, щоб знати, що це реальність.

Та за кілька секунд янгол відсторонився. Зняв мої руки з плеч. За скляним сірим поглядом не було нічого. Він сховався за маскою холодності і байдужості.

- Це на удачу. Ти не можеш зіпсувати такий доленосний вечір.