Розділ 26 Мрії 1.0

Знаєте, завжди мріяла прокатитись в поліцейській машині в якості злочинця з кайданками на зап’ястках. Скажу вам так, порушувати закон мені не хотілось і раніше, (бо я якби йшла його захищати), а тепер навіть думок таких не промайне в моїй голові. Світ з цього заднього сидіння не лише в клітинку, але і в сірих пригнічених кольорах. Тому я була рада, коли мої супроводжуючі нарешті витягли мене звідти.

Слідом за нашою машиною в поліцейський гараж заїхали інші машини. В одній з яких сиділи Рафаель з Марком. Я була рада, що тепер мені не доведеться називати його «Оскаром». І, на відміну від похмурого янгола, Марк був щасливий. Він ігриво підморгнув мені. Я відповіла легкою усмішкою, перш ніж мене потягли в кімнату для допитів. Нарешті зняли кайданки.

- Гарна робота, новобранцю, - похвалив мене старий сивий поліцейський і змусив згадати, що я і досі новачок.

Відчуття власної вагомості зникло миттєво. Самовпевненість з якою я йшла на операцію теж випарувалась. Натомість прийшло розуміння – цей успіх лише один камінчик на довгому болотистому шляху до справжньої поліцейської роботи. Можливо нам просто пощастило, що де Леоне був таким неуважним? Можливо, це просто позичена удача зіграла головну роль, а зовсім не мої навички? Може, це через присутність поруч янгола? Втручання небесних сил? Чорною плямою в серці оселились сумніви щодо власних сил та здібностей.

Відкрились двері. На порозі з’явився серйозний Марк. Він зачинив двері. Розвернувся до мене. Оглянув з ніг до голови. І за секунду розплився в усмішці. Ми разом запищали, мов діти. Застрибали. Марк крутанув мене і притягнув в обійми, все ще стрибаючи на місці.

На якусь мить мозок повірив у це. В реальність того, що я можу бути щасливою з кимось іншим, наприклад з Марком, що завжди поруч, завжди підтримує і турбується.

Але серце защемило залізними розпеченими лещатами, категорично заперечуючи думки.

Марк відпустив мене перший. Зніяковів. Прокашлявся.

- Ти ціла? Там така стрілянина почалась. Я хвилювався.

- Дякую, все гаразд. Ти сам як? Нічка ж видалась «веселою», - всміхнулась я.

- Цілий! Жодної подряпинки. Рафаелю трохи дісталось, - серце закалатало десь в горлі, - але там лише футболку зачепило. З ним все буде добре.

Його слова мене не заспокоїли. Я на власні очі бачила ту рану. Хоч янголи і швидко відновлюються, але… Ні. Мені в будь-якому випадку не можна бути поруч із ним, тим паче зараз.

Двері прочинились вдруге. З-за балаклави ми змогли впізнати лише знайомі очі.

- Агов, салаги! – із «вітаннями» зайшла в кімнату для допитів Віра.

Вся в чорній уніформі групи спеціального призначення. Очі світяться від запалу. Енергії – хоч в адронний колайдер заряджай!

- А ти, я бачу, трофеями обзавелась? – всміхнулась до подруги. Вона нарешті зняла балаклаву і розтріпала волосся.

- А то! Коли іще мені б дозволили легально стріляти в злочинців з такої відстані! Так ще й до випуску! Гей, а уявляєте, як нам всі в Академії заздрити будуть? – розпливлась вона в усмішці.

- Уявляєм-уявляєм. Спокою тепер не буде від одногрупників, - підтвердив Марк.

- І спуску від інструкторів теж, - додала я і ми всі скривились.

- А, чого ж я прийшла. Мене відправили сказати вам, що всі подробиці та нагороди будуть згодом. В детективів багато роботи. Навіть старший офіцер Катріна не вирветься до вас на хвильку. Тому збирайтесь. Всі звіти вже завтра. На сьогодні ми вільні, командо.

- Чого ж ти раніше мовчала?! – обурився Марк, готовий кинутись додому у власне ліжко і солодко хропіти.

- Ой, ну вибач. Я просто думала, куди могла податись Карла. Розлючена жінка найнебезпечніша. І неуважна. Може, десь і проколиться.

«Отже, не спіймали», - я сподівалась, що просто не побачила її серед затриманих. Але Карлі справді вдалося втекти. Що вона буде робити тепер? Біс її знає! Без свого коханого вона непередбачувана і небезпечна. Проколотись? Шанси є, але вони мізерні. Помста? Це більш в її стилі…

«Ні. Тепер це не мої проблеми», - я не відчувала симпатії чи жалості до Карли. Ні. Вона злодійка, яка травила людей наркотичними речовинами задля власного збагачення. Для якої і гроші, і люди – просто засіб досягнення мети. В неї не має подруг не через її характер і навіть не через несхвалення Луїса, а тому, що на перше місце вона ставить самого де Леоне. Його життя, його бізнес, його благополуччя. А далі ідуть гроші.

Усі брендові речі, дорогі машини, лімітовані колекції, твори найвідоміших митців, найпопулярніші заходи – усе це не просто викид грошей на вітер. Ні. Це спосіб показати іншим наскільки вона вища за них. Краща. Успішніша. Гідніша уваги. І її участь у бізнесі де Леоне далеко не посередницька.

***

Додому ми приїхали, коли темно-синій мармур неба підсвітився червоною стрічкою зорі на обрії. Мені хотілось швидше змити з себе цей день, перевдягтись у свою піжаму і лягти спати. Але мої думки не полишало одне питання, яке я і поставила янголу, що крокував на кухню:

- Як ти?

- Перепрошую? – Рафаель налив собі води з-під крану і випив залпом, дивлячись кудись в порожнечу.