Розділ 25 Спіймати вовка

- Є місце і час! – радо вигукнув Марк, піднімаючи догори телефон.

Пару днів тому він повернувся з хорошими новинами. Провівши ще одну перевірку, де Леоне впевнився в нашій надійності. Оскар привіз йому товар на пробу. І якість його вдовольнила. Угода була укладена. Нам залишалось лише чекати, коли назвуть день. Вчора прийшло повідомлення.

Сьогодні був «день ікс».

Ми зранку були на голках. Я сотні разів прокрутила в голові усі деталі нашого прикриття, усе, що ми обговорювали. Усі сценарії.

За цей час, що ми були в «батьків задля догляду за Марфосею», я встигла набалакатись з Карлою на обидва житті! І, якщо Лаура робила вигляд, що їй подобаються пусті теревені по три, чотири та п’ять годин, то я – Мія, натерла собі язика! Дуже шкода, що не від поцілунків!

- Порт. Причал номер шість. О півночі, - доповів Марк.

- Зараз десята. Збирайтесь, за годину виїжджаємо, - скомандувала детектив Рім. Пані Прісцила забрала мене в одну кімнату, а Кіра та Іра поволокли Марка в сусідню.

Топ без рукавів та широкі брюки – руді, немов знущання з мене, кросівки, на щастя. Маленький пістолет на стегні під одягом те, що треба. З волосся зробили високу зачіску, міцно затягнули шпильками, що аж сльози на очах виступили. Образ створили сильної, але хитрої жінки. Ідеально підходить для операції.

- Дасте мені хвильку? – пані Прісцила подивилась мені в очі через відображення, турботливо стиснула плечі і вийшла.

В голові крутилось сотні думок. Сотні жахливих сценаріїв, якщо щось піде не так. Нещодавня розмова з батьками, зі справжніми, додавала сил. Хоча вони не знали, що саме має статись, але відчували – щось небезпечне.

«Ти сильна дівчинка. Сильніша за будь-кого!» - так і було. Я зроблю це. І ніхто не постраждає.

- Можна? – в двері постукали. Зазирнула платинова голова.

«Я зроблю це сама, але від краплі удачі не відмовлюсь», - зрадницьки майнуло в голові.

- Заходь, - в цій фразі не було сенсу, адже Рафаель і сам зайшов. Причинив двері. Підставив під них стілець, щоб ручка не опустилась і не відкрилась. Він питально подивився на мене. Я підійнялась, простягнула йому руку. – Будь ласка, позич мені трохи удачі.

- Залюбки, - пролунало у відповідь.

Його пальці ніжно торкнулись моїх. Сплелись. Я дивилась в підлогу. Не могла підняти очей навіть на наші руки, не кажучи вже про найбажаніші сірі очі. Та раптом мене притягнули до міцного тіла. Я навіть не встигла усвідомити як це сталось. Було приємно опинитись у колі з рук янгола, але серце шалено забилось у грудях, ганяючи по венах відчай у перемішку з…

- Що ти..? – взяв контроль мозок.

- Чш! – шикнули на мене. – Так ефективніше, - ці слова різали без ножа. Одна рука Рафаеля легко погладжувала спину – насолода і божа кара водночас!

- Ти вже знаєш, чи Марк моя доля? – вирішила я все зіпсувати.

- Я скажу тобі. Пізніше скажу, - нічого конкретного. Мабуть навіть краще сьогодні цього не знати.

Мене випустили з ніжних обіймів занадто рано. Раніше ніж мені би хотілось, та здавалось іще хвилина і я б більше не відліпилась від янгола. Стала б його особистою п’явкою чи равликом! Чи навіть кліщем! Тільки б бути разом.

«Ні! Щойно ти вийдеш з кімнати ти – Лаура! Сильна, горда, хитра, а не розмазня Мія!» - коли я тільки встигла стати такою? Можливо до параної варто додати ще роздвоєння особистості?

Під прикриттям їхало троє: я та Оскар в легковій машині, Рафаель – на вантажівці. Це була умова Луїса – ми втрьох, Рафаель водій вантажу. З їхнього боку четверо – два постійних охоронця та кримінальна пара.

- Хвилюєшся? – запитав Марк, впевнено ведучи авто у напрямку порту.

- Є трохи. А ти?

- Ані краплі. З такою-то вогневою підтримкою!

- З якою? – здивувалась.

- Ти не знала? Головний снайпер сьогоднішньої операції Віра, - всміхнувся хлопець.

- Віра?! Наша Віра? – Марк кивнув. – Тоді я спокійна! – і справді стало спокійніше. Ця дівчина витворяла таке із гвинтівкою, що нам і не снилось! В її навичках я не сумнівалась! 

***

Вантажівка плавно заїхала на причал номер шість. Легкове авто слідом, під покровом ночі: вимкнені фари, вимкнене світло в салоні, приглушена яскравість телефону. В назначеному місті лише кілька тьмяних ліхтарів підсвічували межі де починався та закінчувався причал. Металеві контейнери зливались в одну темну стіну. Пахло відкритою водою, машинним маслом та залізом.

Ми приїхали раніше лише на п’ять хвилин, щоб не викликати підозр. Натомість команда вогневої підтримки приїхала набагато раніше, зайнявши позиції. Поліцейській мозок шукав місця, де могла бути Віра та команда: дахи, крани, сховані в темряві кути. Нам на користь, що Луїс візьме з собою не багато людей, очевидно, щоб втекти при можливості.

Оскар вийшов з машини і галантно подав мені руку. За ці тижні я вже звикла до його турботи. В якійсь мірі це здавалось навіть природнім. Закривати двері не стали. В разі чого вони стануть нашими щитами. Підійшли до Рафаеля, що вже сидів на середній сходинці вантажівки з боку водійських дверей. Серйозний, зосереджений – між брів пролягла глибока складочка. Захотілось провести по ній пальцем, щоб розгладити зморшку і щоб він посміхнувся. Але я стрималась. Янгол виглядав наче справжній наркоділець. Зачесане нагору волосся вкладене лаком. Костюм замінений джинсами і футболкою. Не вистачало лише шкіряної куртки.