Розділ 23 Гарний блеф чи погана гра

Мій погляд все чіплявся за цю неприродну щетину у Рафаеля, що сидів за кермом, і темні кола під очима. Будь-хто інший не помітив би цього, бо, здається, янгольська сила робить його привабливим для усіх статей. Але я помітила. І це бентежило.

Обстановка в машині не сприяла світській бесіді. Та навіть обговоренню плану. А після того, як Марк зробив моєму вигляду дуже милий комплімент, я думала, що ми не доїдемо цілими до ресторану. Тому опинитись на вулиці було до біса приємно.

Ліхтарі вже увімкнулись, але було ще доволі світло. Довкола прогулювались люди, різна музика долинала з маленьких затишних кафе і лише хмарочос загрозливо нависав над головою. Будівля здавалась тихою, що було підозріло.

Маю зізнатись, ми, тобто Лаура і Оскар, виглядали дивовижно. Цей чорний костюм Оскара притягував до себе чимало жіночих поглядів. Ми ніби справжня зіркова пара з червоної доріжка, яка, до речі, стелилась у нас під ногами і вела всередину будівлі. Рафаель, в ролі особистого охоронця, статечно крокував попереду. Викликав ліфт. Пропустив нас вперед. В замкнутому просторі я почала нервувати. Без пістолету було особливо страшно. Несвідомо стиснула передпліччя Оскара. Хлопець подивився на мене і підморгнув. Я всміхнулась у відповідь. Глибоко вдихнула. Перевела погляд.

Наші відображення відбивались в блискучих металевих дверях ліфту і мої очі зустрілись із сірим пронизливим поглядом. Янгол невідривно дивився на мене і на його вилицях гуляли жовни.

Дзинькнув ліфт. Шоу починалось.

Першим вийшов Рафаель. Ми слідом. Я нахвалювала інтер’єр, щоб виглядати природньо. Двоє амбалів провели нас пустим рестораном.

- Ух, ти! Невже вони закрили ресторан спеціально для нас? – звернула я увагу хлопців на це. – Бачиш, любий, нас тут цінять, - підморгнула Оскару. Той злегка всміхнувся і кивнув.

Нас провели до ще одного ліфта. Того самого – в один кінець. Амбали не поїхали з нами. Залишились внизу – стерегти вхід в пекло. Ще один дзвіночок і ми опинились на останньому поверсі хмарочоса – сороковому.

Кілька кроків в ресторан і нас моментально зупинили двоє інших охоронців.

- Що за затримка? – невдоволено спитав Оскар.

- Проста перевірка… пане, - запізно додав смуглий амбал під пильним поглядом Рафаеля. Він дістав ручний металошукач і почав обводити руки і ноги янгола. Той реагував спокійно, але очі все одно були злі та сторожкі.

- Ну, в мене зброї не має, - зареготала я, розставляючи руки і натякаючи, що в цій сукні мало місць куди можна запхати пістолет. Всміхнулась і зробила кілька кроків вперед.

- Стривайте, - зупинив мене охоронець, забувши про ліву ногу янгола. – Ми мусимо перевірити всіх!

- Ну, то перевіряйте! – кокетливо розставивши руки в сторони, я почала повільно обертатись. Металошукач заорав, дійшовши до мого волосся. – Йому не подобається срібло? Що ж він має це прийняти, мені не личить золото, - гмикнула я і знов зробила спробу прорватись в ресторан.

- Пані, - зупинили мене вже два охоронці. Загрозливо нависли горою м’язів.

- Люба, мені це вже набридло…

- Бог мій! – сплеснула руками, перебиваючи Оскара. - Не варто так заздрити! Якщо вам так сподобалась шпилька, я замовлю такі для кожного з вас! У вас точно є що нею заколювати, - всміхнулась і закрутила пальцем довкола їхніх грудей. Амбали жарт не оцінили. – Ой, та ладно! – елегантним рухом шпилька опинилась в моїй долоні, а чорні кучері розсипались по плечах. Всунула предмет в руку одному з чоловіків. – І що в ній може бути такого! Хіба що маячок, щоб слідкувати за мною, - звернулась до Оскара. – Ти ж не став би цього робити, Оскаре? – всміхнулась, очікуючи почути підтвердження, але той лише відвів очі і прочистив горло. – Оскаре? Ти серйозно зробив це! Не можу повірити! – голосила я. І мої обурення були почуті.

- Лауро? – визирнула з кухні знайома голова. – Carinõ! Я думала ви вже не прийдете! – вона радо всміхнулась і вийшла нам на зустріч. Синя сукня вигідно підкреслювала усі її принади.

- Ми вже з годину тут! Відчуття, ніби мене обшукують поліцейські! – пожалілась я.

- Ох, ці дурні! – за цим додавалась швидка іспанська лайка, звернена до охоронців. Їхні аргументи були оскаржені, але вони спробували:

- Але це н-наказ… - оторопіло вимовив смуглявий і отримав погрозливий погляд. Він важко ковтнув і відступив.

Я моментально кинулась до Карли. Обійняла її. Вона відповіла тим самим, засміялась.

- Ти уявляєш, люба? Я щойно дізналась, що за мною слідкували через мою улюблену шпильку! Це вже вважається маніакальним-переслідуванням чи ще ні?!

- Ми домовились не сваритись сьогодні, Лауро. І, до того ж, це просто турбота, - Оскар порівнявся зі мною. Ніжно поклав руку мені на спину.

- Ми обов’язково ще обговоримо це! – понизила я голос, а потім звернулась до дівчини: - Карло, дозволь представити – мій хлопець, Оскар. Оскаре, чарівна Карла, - вона подала руку. Оскар взяв її пальці в свої.

- Оскар…?

- Просто Оскар, леді Крало. Це велика честь бути вашим гостем, - хлопець галантно приклав її пальці до вуст і дівчина засміялась. Навіть трохи зарум’янилась. Ого! А я і не знала, що Марк так вміє!