Розділ 21 Підслухано

Назад в готель ми пробрались тим самим способом і шляхом. Затримались трохи в провулках довкола, щоб перевірити чи приставили до нашого готелю стеження. Але нічого підозрілого чи дивного не було.

І саме це було дивно.

Марк відкрив двері в номер, та не пропустив мене вперед. Він жестом наказав чекати, а сам навпочіпки пройшов всередину. Зник за дверима на кілька хвилин. Я нервово поглядала на двері, пам’ятаючи ту «покоївку» із камерою. Винирнув хлопець перед моїм носом із серйозним виразом на обличчі і голосно так промовив:

- Ну, як тобі сьогоднішнє побачення, люба Лауро? – солодко так сказав, аж щелепи звело. Але до мене дійшло.

- Оскаре, це було чудово! Я так рада, що ми нарешті вибрались на прогулянку! – хлопець потягнувся і вправно зняв з мене передник покоївки, а з себе стягнув краватку. Оскар схвально кивнув і пропустив мене в середину. – Бачиш, ти можеш придумати будь-що. Варто лише захотіти! – продовжувала балакати я, розпускаючи волосся. Оскар вказав мені пальцем на один із вазонів з великою пальмою, що симетрично стояли при вході у вітальню. А потім він зобразив руками нахил.

- Ти голодна? Може замовимо обід? – спитав хлопець, а сам показував руками хрест.

- Ні. Я наїлась в ресторані. Все було таке-е смачнюче.

- Тоді нам варто піти в душ. Така спека на вулиці, - Оскар підняв до гори два пальці, показуючи двійку. Я спочатку розгубилась, а потім збагнула і залилась червоною фарбою, але все ж промовила:

- Душ? Може, ти хочеш прийняти його удвох? – я понизила голос, м’яко засміялась, а Оскар здригнувся всім тілом і якось завис на хвильку. Але швидко взяв себе в руки і показав мені «клас», а потім тикнув на мою кімнату. Ми мовчки пройшли до неї і зайшли у ванну. Хлопець сильно відкрив воду.

- Тепер можемо говорити, але не голосно, - видихнув він і притулився до дверей. Я теж зітхнула і опустилась на краєчок величезної білосніжної ванни.

- Прослушка?

- Угу. Я помітив одну в вазоні з пальмою, одну за картиною – це тільки у вітальні. Тут начебто не має, - обвів він руками кімнату. – Від вологи вона може зламатись або відпасти.

- Гаразд. Телефонуй команді, треба їм повідомити. Ой! Гадаєш, вони встигли встановити камери? – підняла я схвильований погляд на Марка.

- Ні. Ми повернулись надто швидко, а їхні сліди вже як вітром здуло. Не встигли б вони, - це мене трохи заспокоїло. В телефоні Марка роздались довгі гудки і після напруженого очікування пролунав голос детектива Рім:

- Мама слухає, - защебетала вона в трубці.

- Це ми. В нашому номері встановили підслуховуючі пристрої, - коротко повідомив хлопець.

- А-а, це добре. Тобто звичайно, мороки багато, але знак гарний. Він вирішив вас перевірити. Можна очікувати гарних новин і від наших інформаторів, але спочатку вирішимо вашу проблемку. Поміняйте код на охоронній системі. А в червоній із золотом сумочці Лаури під підкладу вшитий пристрій, ми його лагідно «нюхач» називаємо. Він допоможе вам знайти всі мікрофони. Тільки не кладіть їх надто близько одне до одного, коли всі зберете. Щоб радіохвилі не накладались одна на одну і не створили поміхи. О, і… ну, ви ж знаєте, поводьтесь, як поводилися б Оскар з Лаурою: розмови, інтонації, окремі фрази і навіть сміх.

- Добре, - синхронно сказали ми.

- Удачі, новобранці, - підбадьорливо промовила детектив і поклала слухавку. Я вже хотіла вийти з ванної кімнати, коли Марк зупинив мене.

- Ти куди?

- За «нюхачем».

- Ще рано.

- Тобто рано? – роздратовано запитала я. Марк відвів очі, а його щоки вмить набули рожевого кольору.

- Ти ж не думаєш, що… ем… Оскар, міг би так швидко… ем, впоратись? – за усім його заїканням я не одразу зрозуміла про що він. А коли до мене дійшов сенс його останніх слів в комбінації з останньою пропозицією Лаури, я так і опустилась назад на край ванної. «Упс», - всього лиш майнуло в голові. Я потупила очі і гарячково шукала привід перевести тему.

- А, як ти помітив, що в номері хтось був?

- Декоративні пальми в вазонах симетричні і по розташуванню, і по листках і навіть по висоті. Коли я відкрив двері, то одразу помітив, що права з них похилена та стала вище за іншу.

- А картина?

- Усі картини в номері висять на міцних чорних дротах і усі ці дроти рівні. А в картині на колоні цей дріт перекручений. Там петелька.

- Ого, - протягнула я. Напевно підмічати такі речі його навчив дядько, тобто детектив Матіас. Хоча і в Академії Марк був старанним учнем і завжди помічав найменші деталі та зміни.

- Гадаєш, вони обшукували наші речі?

- Впевнений. Але, швидше за все, це було поверхнево, щоб не кидалось в очі і нашвидкуруч, - я згідно кивнула. Добре хоч свою зброю взяли з собою.

Ми посидили тут ще хвилин з п’ятнадцять і, здається, весь цей час Марк пильно роздивлявся мене. Але сьогодні мені було так паршиво, що я не хотіла і не стала надавати цьому якесь значення. Зі своєю «єдиною і неповторною долею» розбиратимусь завтра.

Ми вийшли в мою кімнату і я, мугикаючи собі під ніс просту мелодію, пройшла в гардеробну. Тут була невеличка проблемка – на полицях стояли дві червоні із золотом сумки. І обидві були такими гарними. Я промацала кожну, але навпомацки пристрій не знайшла. «Дідько!» - не хотілось псувати жодну з них, тож я просто закрила очі і тицьнула в одну з них. Потім розірвала підкладу зсередини і перевірила рукою усі краї. Напевно, нещодавно поновлена вдача працювала, бо другу сумку псувати не довелось – «нюхач» знайшовся.