Розділ 19 …і примирення

Ми повернулись на диванчики віп-зони. Карла все ще нетвердо стояла на ногах, але, як тільки побачила на столі шоти одразу просяяла і, здається, відкрила в собі друге дихання. Вона не сідаючи підняла стопку і поглядом змусила мене зробити те саме. Чокнулась зі мною і промовила тост:

- За жінок, які здатні постояти за себе!

- За жінок! – відповіла я і ми залпом опрокинули напій. Алкоголь різко обпік горло і я скривилась. Швидко схопила лайм і його кислий смак перекрив печіння. Давненько я не випивала.

«Oh, Dios! Рафаель, нам доведеться відвезти Карлу додому. Вона назве адресу пізніше. І, ще, скажи що в тебе є сили, які випаровують з крові алкоголь, тому що мені неможна пити на завданні», - але янгол лише дивився на мене байдужим поглядом. «Господи, ну, хоч похмілля ти лікувати вмієш?» - я помітила, як він легенько стиснув плечима, немов кажучи «та хто його зна». Ну, просто прекрасно! «Образився, що я його святошею назвала?»

Раптом на моєму зап’ястку стиснулись жіночі пальці, а шалено-веселі карі очі навпроти запалали вогнем.

- А тепер, час танцювати! – загорланила Карла і потягла мене вниз на танцмайданчик.

Опиратись не було сенсу. Мені потрібно вивітрити алкоголь, а Карлі треба, щоб він дав їй в голову і я змогла розпочати ненав’язливу розмову про кримінальні справи Луїса. От тільки якось ставалось навпаки.

Гучна музика, нескінченні напої, весела атмосфера довкола, світло, що спалахувало різними барвами в такт басам зробили свою справу. Мій мозок просто відпустив ситуацію і емоції взяли контроль. Ми танцювали з Карлою в самому центрі натовпу. Руки злітали догори і опускались, ми сміялись і кружляли навколо одна одної. Підстрибували і видавали рухи з бальних танців. Але все ж Карла була більш розкутою – вона притулялась до різних чоловіків, зваблюючи їх своїми рухами, а потім відштовхувала і підморгувала. Один з них спробував і до мене підкотити, але я завадила цьому, чітко даючи зрозуміти, що мені нецікаво.

Коли закінчилась чергова пісня, Карла відтягла мене до барної стійки і замовила нам ще одну порцію коктейлів. Мене вже нудило від кількості цукру і ароматизаторів в цих напоях, але відмовитись пити я не наважилась. Лише змінила замовлення на текілу. Карла промовила черговий за вечір тост:

- За мудаків, яких ми не можемо не кохати! – начебто так, бо її язик вже почав заплітатись.

І, коли дівчина швидко почала пити свій багатошаровий коктейль, я вилила свій шот в склянку за своїм плечем. Хтось пив колу і, знаєте, вона з текілою цілком поєднується, тож мук совісті я не відчула. Я притулила стопку назад до губ, роблячи вигляд, що щойно випила і зі стуком поставила на стійку, як раз в той момент, коли і Карла свій спустошений бокал. Ми переглянулись і засміялись. Але дівчина раптом замовкла і притулила кулак до губ.

- Ти як?

- Нормально, але мені треба відійти, cariño.

- Піти з тобою?

- Ні-ні, залишайся, - вона коротко вдихнула. – Запиши на мій рахунок, хлопче, - кинула вона до бармена і втекла у напрямку вбиральні.

Я збиралась піднятись на другий поверх, але без Карли мене просто затис галасливий натовп посеред танцмайданчику. Мене штовхали руками, ліктями і наступали на ноги. Вже думала, що не виберусь звідси або мене просто викине «течією» на інший бік клубу. Коли на моєму лікті зімкнулись грубі гарячі пальці, я здригнулась. Мене різко притулили до чоловічого тіла і я вже готова була кричати і відбиватись, коли над вухом пролунало:

- Спокійно, зіронько, - увірвався шепіт янгола в цей хаос з тіл. Я полегшено видихнула і підняла на нього очі.

- Дякую. Здається, я тут застрягла. Ем, ходімо? – хотіла я рушити в бік, де вважала будуть сходи, але Рафаель не зрушив з місця.

- Не хочеш потанцювати? – ошелешив мене янгол.

- А… ем… Карла може побачити. І…

- Тут нас не видно, - хитро всміхнувся він. – Підеш? І, тобі зовсім не цікаво дізнатись, як «рухається церковний хлопчик»?

Цитування мене вибило усе повітря з моїх легень. Глузливий погляд сірих очей з іскорками веселості і виклику взяв верх над моїм затуманеним алкоголем розумом. Я схилила голову набік і всміхнулась, приймаючи цей виклик.

І мене миттєво крутанули довкола моєї осі. Я засміялась, а наступної миті мої долоні опинились на мужніх грудях. Наші ноги самі почали рухатись в такт музиці і гупаючим басам, які доповнювали шалений стукіт мого серця. Наші тіла опинялись то надто близько, то далеко. Руки скидались нагору і опускались. Дотики ставали все палкішими і більш розкутими. Рафаель вправно рухав стегнами і хижо всміхався. Наші рухи були далеко не ідеальними, але вони здавались справжніми, природніми і доповнювали одне одного. І були далекі від поняття праведності. Особливо, коли я опинилась спиною до хлопця, а він торкнувся м’якими вустами мого вуха, а потім плеча. «Мія», – почула проникливий низький шепіт. Присягаюсь, ніхто ще не вимовляв моє ім’я так гостро і палко. Тілом прокотилась хвиля солодкого тремтіння. В ногах з’явилась слабкість.

Танець може все змінити: одне па може зблизити людей, одне па може змусити повірити в себе, одне па може пробудити ті почуття, що так довго спали всередині. Я практично втрачала контроль, але пісня закінчилась раніше, ніж це сталось. На мить все стихло. Перервалось. Закінчилось, навіть не почавшись. Серце ухнуло вниз і з неприємним відчуттям незавершеності, спустошеності.

Всі довкола заплескали в долоні. Я чула, як важко дихає Рафаель, зовсім поруч, і як гупає його серце. Таке живе. Адже янголи теж мають серця, правда ж? Я відійшла від хлопця і прокашлялась, переводячи дихання, і не насмілюючись повернутись та підняти на нього очі. Напівобернулась боком до янгола.

- Ходімо. Гадаю, нам вже час, - сказала я хрипким голосом і хитаючись попрямувала до сходів, поки не почалась нова мелодія.

Але мене міцно схопили за зап’ясток і змусили повернутись. Наші очі зустрілись. Важкий іскристий погляд Рафаеля ковзнув по моєму тілу, як масло по розпеченій пательні, огортаючи, насичуючи жаром. Я бачила в його очах те, на що сподівалась протягом останніх кількох днів. Те, в що хотіла вірити і про що не дозволяла собі думати.