Розділ 17 Між двох вогнів

Опинившись в готельному номері, я була зустріта широкою посмішкою Марка, що стояв в дверному отворі. Я ще не встигла переступити поріг, як він ступив в коридор і обійняв мене. Гарячі руки лягли на мою спину в тому місці, де була шнурівка жовтої сукні. Кожен м’яз в тілі напружився і я завмерла.

- За нами стежать. Обійми мене і посміхайся, - прошепотів хлопець мені на вухо.

Слова Марка швидко увібрались моїми мізками і я розслабила тіло. Підійняла руки і обхопила його торс. Притулилась щокою до шоколадного волосся.

- Я так хвилювався, люба! Заходь швидше, ти певно втомилась. Хочеш зроблю тобі масаж? – Марк, точніше Оскар, ніжно всміхнувся до мене. Взяв за руку і потягнув всередину.

- Дякую, любий. Сьогодні був такий чудовий день! Хочу з тобою всім поділитись… - почала щебетати в мені Лаура і двері за спиною зачинились, залишаючи нас в тиші номеру.

Марк не поспішав відпускати мою руку, що бентежило мої думки і в голові дуже недоречно спливали слова Рафаеля. Я починала злитись і на Марка, і на янгола одночасно. Сама не розуміючи причину свого гніву. Хлопець наче вийшов з трансу і відпустив мене, прокашлюючись.

Я одразу скинула босоніжки і навшпиньки пройшла до дверей. Натиснула кнопку на системі відеоспостереження. На маленькому чорно-білому екрані з’явився коридор готелю. Біля ліфту стояла покоївка із візочком з миючими речовинами. І усе б нічого, але вона лише робила вигляд, що працює. Переставляла пляшки з місця на місце і постійно озиралась на двері нашого номеру.

- Вона там вже близько години. І, здається, я помітив приховану камеру, накриту білим рушником, – дихання Марка поворухнуло волосся на моїй маківці. Але я не відійшла і не сіпнулась, як це було трохи раніше із Рафаелем.

- Отже, Карла вирішила перевірити нас. Це добре. Це підтверджує її зацікавленість.

- Так. Але тепер нам потрібно бути вдвічі уважнішими. Навіть в готелі.

- Угу. Вони можуть поставити прослушку, коли нас не буде, - кивнула я і попрямувала до себе в спальню. – Я дуже втомилась. Піду одразу спати.

- Масаж все ще в силі, - підозріло хитро і тихо сказав Марк. Я повернулась і з посмішкою поглянула на нього.

- Кхм, дякую, але маю відмовитись, - відповіла зберігаючи усмішку і зачинила двері.

Від серйозності в погляді Марка мої вуха та щоки залились рум’янцем. Я очікувала побачити якусь веселість, яка б підказала мені, що це був просто жарт. Частина прикриття, але нічого із цього на його обличчі не відобразилось.

- Ох, щось мені не добре, - пробурмотіла я, опинившись в своїй спальні і підіймаючи руку, щоб спертись на високий комод біля дверей.

Голова крутилась і дихати стало важко. В роті пересохло, наче я прокинулась після дикої вечірки з незліченною кількістю алкоголю. Моя рука вперлась у щось міцне, пружне та тепле. Зовсім не схоже на матеріал з якого виготовлений комод. Ще один напад круговерті, від чого я зігнула пальці в кулак. До вух долинув короткий смішок, від якого мурахи побігли шкірою.

- Лоскотно, - пошепки, ледь чутно промовив насичений голос.

Я підвела очі надто різко. В голові задзвеніло і знадобилось кілька секунд, щоб сфокусувати погляд на вродливому блондині. Чиє лице розпливлось в широкій посмішці. Я опустила очі і побачила, як моя пальці стискають в кулаці білу тканину напівпрозорої сорочки, а сама рука покоїться на його торсі. Перед очима постав спогад того дня, коли я мимохідь побачила ідеально складене тіло янгола.

«Господи! Які недоречні думки в твоїй голові, Міє! Хоча… трохи шкода, що я тоді не затримала погляд на довше…» - чесне слово, я була ніби х похмілля.

- Обіцяю, що дозволю тобі насолодитись моєю янгольською вродою, але після того, як ти приляжеш, гаразд? – тихо промовив Рафаель із все тією ж глузливою посмішкою. Я задихнулась від обурення і від нового нападу головокружіння. – Ти надто голосно думаєш, Мія – пирхнув він від сміху.

Рафаель обхопив мене однією рукою за талію, а іншу взяв під лікоть і довів до ліжка. Я плюхнулась на постіль і закусила губу, щоб відчути біль і сфокусуватись на ньому. Янгол одразу всучив мені склянку води, яка, здається, матеріалізувалась просто з повітря. Випила її залпом і зробила глибокий вдих. Руки якось обм’якли і склянка здалася дуже важкою. Рафаель вчасно підхопив її і поставив на тумбу, подалі від мене.

- Що відбувається? – не на жарт злякалась я. В голові кволо блукали думки, що Карла могла підсипати щось в їжу або що мій час тут, на землі, вже закінчився. Янгол змахнув рукою і я побачила легеньке блакитне сяйво.

- Вдача закінчилась. Твій показник знову в мінусі. Раніше ми встигали оновлювати твою вдачу раніше, ніж вичерпаються двадцять чотири години. Сьогодні не встигли. Тому тобі так погано. Лягай, треба відпочити, - Рафаель дбайливо поклав руку на мою ліву щоку, а іншу на плече і обережно опустив мене на подушки.

Я одразу прикрила очі, але стало тільки гірше. Чорнота на внутрішній стороні повік закрутилась і я ніби побачила вихор. Різко відкрила очі і зробила судомний вдих.

- Спокійно, моя зіронько. Спокійно. Дихай, - дуже лагідно промовив хлопець. Він підняв мої ноги, що здавалось важили тонну, на ліжко і сів поруч, взявши за руку. Рафаель зчепив наші пальці і я стиснула його велику долоню.

- Чому..? –видихнула я.

- Гм? Що чому?

- Ти і раніше мене так назвав, - ледве змусила свої вуста поворухнутись.

- А-а. У цьому світі підопічні, наче маленькі зіроньки чи сонця, що легенько світяться. Я можу легко відшукати тебе серед великого натовпу або навіть в місті чи країні, якщо злечу достатньо високо, щоб бачити усю площу. Ти будеш світитись, наче маячок, - стиснув плечима янгол.

- І я увесь цей час світилась? – слабо здивувалась я. – Як інопланетянин? Чи лампочка? Чи неонова вивіска? Або…

- Чш-ш-ш, - Рафаель поклав свою велику гарячу долоню вільної руки мені на щоку. – Це зовсім інше світло, моя зіронько, - я не відкривала очей, бо боялась, що він прибере руку і його заспокійливе тепло зникне. – А тепер спи, - останнє, що я почула перш ніж провалитись у сон.