Розділ 16 Вуса, лапи, хвіст

В машині панувало мовчання. Страшне. Тягуче. Воно давило мені на плечі і на горло. Стискало легені в кулак.

Я поглядала на Рафаеля крізь напівприкриті повіки. Він не вимовив ні слова з того моменту, як ми сіли в авто. Янгол був напруженим, а на його вилицях під шкірою грали жовни. Це він через моє прохання так образився? Але ж одяг в пакеті лежав на передньому сидінні.

Дивний він.

Хоч я і сама не наважувалась заговорити із ним. Особливо після того, що зробила Лаура. Я відвернулась до вікна. Запізно помітила, що маршрут не збігається із тим, яким ми їхали до ресторану.

- Куди ми їдемо? – схвильовано спитала я.

- Твоя «мати» просила заїхати до неї додому. І, до речі, тобі ж треба переодягтись, - Рафаель, не відриваючи погляду від дороги, простягнув мені пакет. Я зрозуміла, що ми їдемо на штаб або туди, куди нас відправили детективи.

Я дістала з пакету джинси і швидко впригнула в них. На щастя в машині були тоновані вікна і багато місця. Дістала бра та білу футболку. Повернулась обличчям до багажнику і швидко стягнула сукню через голову та надягла новий одяг. Знову сіла на сидінні і лише зараз усвідомила, що я не на завданні.

Мені вже доводилось повністю перевдягатись в поліцейській машині, коли того вимагала ситуація. І тоді мені було байдуже, хто був поруч. Але не зараз. Я відчула, як кров прилила до обличчя і воно все почервоніло. Боязко глянула на Рафаеля. Але янгол незворушно дивився на дорогу і здавалось його поза не змінилась. «А мені-то що з того?» - ображено майнуло в голові. Напевно це говорила та частинка, що була Лаурою, а не мною.

Тому, коли ми заїхали на непримітний підземний паркінг і змінили машину, я сіла на заднє сидіння. Ображено надула губи і весь час до штабу мовчки дивилась у вікно. Навіть не поглядаючи на янгола. Спіймала себе на тому, що дійсно ображена, тільки тоді, коли ми були вже в складському приміщенні.

З останнього мого візиту змінилось не багато чого. Хоча ні. Не змінилось нічого. Всі ті ж люди сиділи за комп’ютерами і все ті ж детективи нервово пили розчинну каву.

Коли ми зайшли, всі погляди були прикуті до нас. А детективи моментально піднялись і пильно вдивлялись в мене.

- Хвоста не було?

- Ні. Все чисто, - відповів Рафаель на питання детектива Матіаса. А я подумала, як природньо у нього це вийшло. Схоже, що він вже вжився у роль поліцейського.

Десь почулось невдоволене мявкання. Рафаель сіпнувся і відстрибнув мені за спину. Я не зрозуміла, що саме відбулось, доки мій погляд не натрапив на чорну пляму з двома зеленими очиськами під столом детектива Рім.

- Демонічні поріддя, - прошепотів за моєю спиною янгол. Я пирхнула від сміху, що довелось стримати.

- Ви завели хатню тваринку? – спитала, прямуючи до столу під яким сидів кіт.

- А-а, знайомтесь, це Кіт. Він блукав попід трасою, коли ми їхали сюди. Схожий на домашнього. Тому і підібрали. Може загубив хто? – прокоментувала офіцер Катрін.

Знаючи про свій невдалий досвід у спілкуванні з іншими тваринами, я боялась, що Кіт кинеться на мене. Але цього не сталось. Натомість чорна пляма понюхала повітря, обережно вилізла з-під столу і потерлась о мої ноги. Це було навіть дивно. Я вперше сподобалась комусь, не прикладаючи для цього зусиль і купи часу.

А от на Рафаеля Кіт зашипів і відскочив від нього. Чесне слово, янгол здригнувся і сам був готовий шипіти і битись з тваринкою, якщо доведеться. Його сірі очі були примружені. Він постійно уважно слідкував за переміщеннями кота.

Тим часом команда техніків вивела на великий екран дзвінок від Марка. Хлопець з’явився за кілька секунд і підбадьорливо помахав мені рукою. Усі чекали, поки я почну переказувати розмову із Карлою. Що я безпосередньо і зробила.

- Загалом, вона запропонувала стати подругами і вирішила, що спробує вмовити Луїса зустрітись із Лаурою та Оскаром. Ще сказала, що справи забирають увесь час де Леоне. Вона назвала це не просто бізнесом, цілою «імперією». Гадаю, вони мають намір серйозно розвернутись на ринку заборонених речовин, - я нарешті видихнула і змовкла.

- Вона починає довіряти тобі. Це добре. Продовжуй бути милою із нею і, якщо буде потрібно, їдь до неї по-першому дзвінку, - постановив детектив Матіас. Я кивнула.

- Ми маємо поширити інформацію про Оскара, як ділову людину, який можна довіряти, в злочинних колах де Леоне. Катріно, в тебе є свої люди, щоб розповісти кілька чуток? – продовжувала розмірковувати детектив Рім.

- Звичайно. В найкоротші терміни все буде зроблено.

- Добре, народ. Тоді на сьогодні все. Всі гарно попрацювали. Ви, двоє, - звернулась до нас із Рафаелем детектив Рім, - трохи побудьте тут. Як почне сутеніти повернетесь.

Ми погодились і розійшлись по своїх справах. Я опустилась в крісло біля вікна і, на моє велике здивування, Кіт одразу застрибнув мені на коліна. Він потоптався на моїх ногах і по-хазяйськи влігся, згорнувшись у чорний клубочок. Моє серце прямо розтануло. Я поволі простягнула руку, обережно, щоб не налякати, і почухала кота між вухами. Звір замуркотів і міцніше заплющив очі.

Чи то від тепла, що випромінював Кіт, чи то від напруги, що нарешті покинула мої м’язи, я почала засинати. Повіки стали важкими, практично не підйомними. Тіло немов почало важити понад тонну. Я позіхнула, розуміючи, що більше не можу чинити опір втомі. І перед тим, як заснути, встигла зустріти напружений погляд красивих сірих очей. І провалилась у забуття.

***

«Як вона сміє так нагло спати?! Просто заснула! Після всього, що наробила! Збурила мої думки, підірвала мій самоконтроль і наповнила увесь простір собою!» - я сидів прямо навпроти Мії в іншому кріслі. Але все ж на відстані. Подалі від того демона, що влаштувався на її колінах.

В голові майнув образ, як вона нахилилась і звабливо провела пальцем по своїх губах, поправляючи червону помаду. А потім підморгнула. І посміхнулась так, що моїм хребтом пробігло, невідоме мені до сьогодні, бажання.