Розділ 15 Небезпечний обід

- Oh Dios! Chica, te ves genial! – радо скрикнула Карла і підійнялась мені на зустріч.

Вона обійняла мене гарячими долонями за плечі і чмокнула в обидві щоки. Мій іспанський словниковий запас був настільки мізерний, що я змогла розібрати згадку бога – «Dios» та «Chica» - дівчина. Припустивши, що вона зробила мені комплімент я з посмішкою коряво відповіла:

- Мучас граціас, Карла, - слава іспанським любовним серіалам. – І, ще раз дякую за запрошення. Це неймовірне місце, люба! – захоплено махнула руками і обвела поглядом терасу на останньому, сороковому, поверсі хмарочоса.

Ресторан «ЛеМарш» розташовувався на тридцять дев’ятому і сороковому. Але, в той час, коли нижній був відкритий для усіх бажаючих, хто мав гроші, останній – був виключно для віп-гостей. І зрозуміло чому.

Замість душної закритої атмосфери із діджеєм, тут, на даху, були живі дерева та квіти, затишні диванчики, жива музика та неймовірний краєвид. Тут до відвідувачів ставились, як до богів і виконували найексцентричніші примхи. Я вже встигла помітити, як один з офіціантів вийняв підозрілі різнокольорові пігулки із прихованої кишені у своєму фартуху і простягнув одному з гостей.

- Це дійсно прекрасне місце, Лауро. Сідай, давай щось замовимо, - жестом запросила вона мене до столу. На стілець, який мені ввічливо підсунув один з охоронців Карли, я опустилась лише після неї.

- В тебе розкішне почуття стилю, Карло. А ця сукня варта усіх витрачених грошей. Як довго ти шукала таку красу? – похвалила я вигляд дівчини, коли ми зробили замовлення. Та аж випрямилась на стільці. Червона сукня, із чорними блискітками і воланами на рукавах та по краях, підкреслювала усі її жіночні вигини.

- Дякую, люба. Вона справді чудова. І, по-секрету, я не витратила на пошук ні хвилинки. Як ти знаєш, мій хлопець, - Карла багатозначно понизила голос, - Луїс, не зовсім схвалює, коли я розгулюю торгівельними центрами. Він надає перевагу замовити увесь одяг у перевірених дизайнерів на примірку прямо додому. Тож я просто кажу чого мені хочеться і що мені сподобалось і за кілька годин воно в мене вже є, - байдуже стисла вона тонкими плечима.

- Це дуже зручно, з одного боку. Мій хлопець робить так само. І іноді це неабияк приємно. Та інколи він переходить всі межі, - почала жалітись я, накручуючи пасту на виделку. – Він би хотів, щоб я взагалі не виходила з дому без крайньої необхідності. Задля моєї ж безпеки, звичайно. А з іншого… - я зробила драматичну паузу. – Хіба будуть рости дикі квітки такі, як ти і я, в темному одноманітному місці? – Карла перестала жувати і почала уважно прислухатись до моїх слів. – Я справді щиро його люблю. Але і мені потрібно іноді трохи простору і життя! Романтичний похід в кіно або просто прогулянка під дощем. Вечеря на вулиці о півночі, при свічках. Поїздка на пляж. Щоб тільки ми вдвох. Без усіх цих… - я озирнулась на амбала, що стояв позаду мене.

В Карли світились очі. Вона всотувала кожне моє слово і навіть почала кивати. Я замовкла, зітхнула і сумно поклала до рота пасту. Дуже смачну, до речі. Пережувала і додала:

- Або хоча б день шопінгу з подругою! Щоб можна було пробігтись великими залами ТРЦ і аж ноги заболіли на ранок, - засміялась я, а потім сумно похитала головою. – Але він надто не довіряє людям. Робота така. Напевно тому в мене немає подруг. А в нього друзів. Це все лише бізнес! – я мало не виплюнула останнє слово дівчині в обличчя.

Її очі були примружені, а руки напружено тримали столові прибори. Вона дивилась на мене кілька довгих секунд, а я продовжувала жувати, не торкаючись алкоголю. Раптом Карла встала. Так різко, що її стілець від’їхав зі скрипом, а охоронці довкола нас сіпнулись.

- Ходімо зі мною, Chica, - покликала вона і пішла до високого скляного бортику по периметру даху. Я попрямувала слідом. Карла розвернулась до охоронців і наказала: - Залиште нас, - але ті не поворухнулись. Карла пирхнула і схоже з її рота полилась швидка лайка іспанською, в якій я не розібрала ні слова. Здається, вона донесла до них свою думку, бо чоловіки переглянулись і неохоче залишили нас. – Tontos!(Бовдури)

Карла різким рухом відкинула волосся за спину, повернулась до споглядання краєвиду. Вона поклала руки на металевий поручень над склом і важко зітхнула. Сонце гріло шкіру, а легкий вітерець приємно її охолоджував. Тут була не тільки прекрасна атмосфера, але і рівень охорони був на висоті. Купа камер, натиканих в кожному кутку, навіть поміж кущів. Купа дебелих озброєних охоронців. І єдиний вхід та вихід - броньований ліфт.  Я мовчала, дивлячись на дівчину і тримаючи в полі зору простір за нашими спинами.

- Знаєш, це місце mi alma(моя душа) подарував мені на день народження. Він сказав, що я цілком здатна керувати не тільки рестораном чи закупівлями для клубів, але і всім світом. Це був красивий жест, - вона гірко засміялась. - Mi amor(моя любов) збудував тут цілу імперію. Частина цього міста належить йому. В якомусь сенсі, завдяки тобі, carinõ(люба), - я зрозуміла що вона мала на увазі усунення Хорхе. - Луїс знає, що я зроблю все заради нього. Спіймаю кулю, відсиджу термін, знищу усіх його ворогів, усіх хто загрожує йому, - при цих словах вона дивилась прямо мені в очі. З таким вогнем, що явно підкреслював – це були не пусті слова.

На мить я подумала, що мене розкрито. Що сказала чи зробила, щось не те, що десь прокололась. Шкіра вкрилась сирітками. Я сперлась на перила і подивилась вниз, на автівки, що здавались миготливими крихітними цяточками. Далеченько падати. І крил я не маю. «Цікаво, чи встигне мене спіймати Рафаель? Чи я залишусь темно-червоною калюжею на асфальті?» - якби дівчина дізналась, що я коп, вона б без вагань перекинула мене через ці перила і насолоджувалась би звуком з яким моє тіло вдаряється об землю. Я стрималась, щоб не скривитись від цих думок. Карла продовжила:

- Але ж мені не потрібен ні ресторан, ні весь світ. Тільки він. Тільки його серце і любов. Його увага. А вся ця імперія просто забирає його в мене! Я знову хочу відчувати ту напругу, ту пристрасть між нами. Хочу щоб він приділяв увагу мені. Думав про мене, а не про гроші чи безпеку! Ти розумієш мене, carinõ? – раптом спитала вона. – О, бачу що розумієш. По твоїх очах бачу, - Карла засміялась, і я здивовано глянула на неї. Що саме вона там побачила, адже я думала про..?