Розділ 14 Підготовка

Перші промені сонця прокрадались темними сонними вуличками міста. В кімнаті все ще ледь-ледь горіло світло. Сказати, що такого я не чекала – це нічого не сказати. До болю закусила губу, щоб усвідомити, що це не сон.

Не тільки моя долоня, але і я сама, були в полоні міцних гарячих рук. Рафаель поклав своє підборіддя на мою маківку та солодко спав, притиснувши мене до себе в обіймах. Його пальці заплутались в моєму довгому волоссі, а дотики ніби залишали опіки на спині. Із кожним вдихом я ніби відчувала запах сонця та вогнища. Біла сорочка янгола сповзла і відкривала моїм очам трикутник пружних грудей. Постаралась вгамувати серце, що боляче билось об ребра. «А, що як..?» - майнуло в голові.

«Пробачте мені, Святий боже!» - подумки промовила я, а потім додала: «Рафаелю, ти бачиш сон. Солодкий приємний сон. В якому ти разом із дівчиною», - не знаю чи можна зробити подумки звабливий голос, але схоже, що в мене вийшло. Янгол розслабився, посміхнувся і тихенько простогнав крізь сон. Я постаралась не засміятись. «Що ж таке тобі сниться, збоченцю?»

Поки я дивилась на його м’язи і відчувала гарячі дотики, в голові майнула інша думка. Вагалась всього секунду. А потім присунулась ближче до янгола і легенько, практично невагомо, торкнулась вустами його шиї. Єдиний дотик змусив моє тіло легенько затремтіти. Рафаель судомно вдихнув і я злякано завмерла.

«Що ти робиш, Міє?!» - звернувся здоровий глузд до мене самої. Я взяла себе в руки і почала вибиратись з гарячих обіймів. Прокралась в ванну кімнату і тихенько зачинила двері. Притулилась спиною до білосніжного кахлю. Його прохолода одразу охопила мене і отверезила. «Демон! Він точно демон! До гріха доводить…»

Коли я вийшла з холодного душу, замотана в халат і з рушником на голові, янгол стояв біля вікна спиною до мене. Його одяг змінився і сам він більше не виглядав таким пом’ятим і втомленим, як вчора ввечері.

- Ти ж полив орхідею, правда? – в цьому сумбурі новин я і забула запитати.

- Чітко виконав усі інструкції. В тебе дзвонив телефон.

- Правда? – я взяла телефон Лаури з тумбочки і побачила один пропущений від «Мами» та повідомлення від неї ж.

«Пані Прісцила буде у вас о дванадцятій. Підготує образ Лаури для обіду», - йшлось в повідомленні. Я глянула на годинник – восьма. Мали ще купу часу на сніданок та інші справи.

- Тобі треба купити телефон, - раптом зрозуміла, звертаючись до Рафаеля.

- Навіщо? – янгол нарешті повернувся до мене. Його світло-сірі очі темнішали, поки він поволі розглядав мене.

- Щоб ми мали не тільки надприродній зв’язок. І щоб ти мав зв’язок з іншими членами команди, якщо вже ти вирішив приєднатись до нашої операції.

- Гаразд.

- Навпроти готелю є магазин електроніки. Візьмеш гроші вдома, зайдеш туди і вибереш… - але Рафаель не став мене дослуховувати і зник у спалаху світла. – От же ж! І як він збирається це зробити, не знаючи яку модель купувати?

Я зітхнула і пішла перевдягатись. Обрала просту блакитну сукню, а волосся лише розчесала і залишила досихати. Все одно пані Прісцила зробить усе по своєму. Ще раз прокрутила в голові образ Карли, її поведінку, захоплення та смаки. За моєї спиною спалахнуло світло і від легкого вітрецю ворухнулись штори.

- Дай мені свій номер, - одразу до справи перейшов Рафаель, протягуючи мені пристрій останньої моделі.

- Ти ж не витратив всі мої гроші на нього? – задихнулась я і прикрила очі.

- Я не витратив ні копійки, - різко поглянула на нього із недовірою. – Ти навіть не уявляєш, що робить ця чарівна посмішка із молодими продавчинями і консультантками, - зухвало скинув він голову і всміхнувся. «Бідні дівчата», - подумала я. Їх же просто ошукали!

Я взяла телефон і ввела свій номер. На кілька хвилин зависла, не знаючи як записати себе. Тому просто написала «Підопічна». Так буде цілком зрозуміло. Набрала номер Лаури і її-мій телефон задзвонив. Поки Рафаель спостерігав за мною зробила іще кілька дій, які були для мене звичними і потім віддала пристрій власнику. В телефоні підписала новий номер, як «Янгол-охоронець».

В двері спальні постукали і я підстрибнула на місці.

- Мія, ти вже прокинулась?

- Так-так, я зараз вийду.

- Добре. Сніданок вже принесли, - повідомив з-за дверей Марк.

- Перевір мою вдачу, - пошепки попросила Рафаеля. Він беззаперечно змахнув рукою і з’явився звичний напис: Удача 4. Я полегшено зітхнула і прикрила очі на секунду. – Що ж мені час. Побачимось ввечері.

- Я теж іду, - зробив кілька кроків за мною янгол.

- Нікуди ти не йдеш! Як ти це собі уявляєш? Я вийду з кімнати і скажу: «Дивись, Марку, до нас завітав Рафаель. Через вікно тридцятого поверху! Ти спитаєш, як це можливо? Дуже просто. Він же мій янгол-охоронець! Хіба я не згадувала це мимохідь?» – гнівно спитала я. Хлопець обдумав мої слова і кивнув. Але поспіхом додав:

- Я хочу проводити тебе на обід.

- Ну, тоді для початку вийди і зайди нормально. Через хол готелю. І, бажано, разом з пані Прісцилою, щоб не привертати уваги. О дванадцятій, - янгол трохи похмурився, хотів посперечатись, але здався і кивнув. Спалахнуло світло і Рафаель зник.

Знаєте, я була б не проти щоб мені кожного дня готували і приносили такий сніданок: свіжі фрукти місцеві та екзотичні нарізані красивими половинками, горішки, свіжоспечені булочки, сири, джем та шоколадна паста, горнятко міцної кави та молоко. Я спробувала всього потроху. І мене трошки гризла совість, що ми користуємось усією цією розкішшю за рахунок відділку.

А ще мені було тривожно, бо Рафаель не з’явився о дванадцятій. На порозі номеру стояла пані Прісцила з чохлами із одягом. Одна. Я підозріло покосилась за її спину, але янгол із його високим зростом просто не міг сховатись за мініатюрною жіночкою. І, поки Прісцила вкладала моє волосся в елегантну напіврозтріпану гульку, я вже обмірковувала варіанти, в які неприємності встиг влипнути Рафаель. І в голові крутились не найкращі варіанти.