Розділ 9 Не кавою єдиною

- Пане Рафаелю?

- Так.

- Прошу пройдіть зі мною. Я проведу вас до новобранки Верес.

Я звичайно вже почав хвилюватись, що щось сталось. Мія не повернулась за кілька хвилин, і навіть за півгодини, і навіть за півтори. Спочатку подумав, що закінчилась кава, потім, що вона зустріла друзів і забалакалась, потім, що її затримав капітан, але той був у себе в кабінеті. Я шукав її у кімнаті відпочинку, але там нікого не було. Застосовував магію до зустрічних офіцерів, але вони не мали інформації про неї. Я повернувся до її столу в надії, що вона з’явилась. Але тут досі нікого не було.

Я був розлючений і знервований. Якби наставники зараз виставляли бали моїй роботі, я був би не просто двієчником, я був би в мінусах! Стільки разів загубити підопічну за кілька днів! Це ще треба так вміти! Я б очолив рейтинг найгірших із найгірших!

Тож, коли переді мною відчинили двері кімнати для допитів, я вже підготував чергову тираду і повчання для Мії. Але її там не виявилось.

- Зачекайте тут, - в наказовому тоні промовив офіцер. Пішов і зачинив двері.

Я розгублено сів на краєчок столу і подивися на себе в дзеркало. Ніби це не моє відображення було там. Знервований, розгніваний, збентежений. Таку гаму почуттів не отримаєш в небесному царстві. Там все не таке. Там немає небезпеки, немає яскравості, немає тепла. Я подивився на свою долоню і всміхнувся, згадавши, що долонька Мії вдвічі менша від моєї. І якось уся розлюченість на неї випарувалась. Залишилась лише ця дурнувата усмішка.

Двері тихо рипнули і дівчина зробила кілька кроків в кімнату. Причинила за собою двері. «Ого! Ти вже став відрізняти її кроки від усіх інших!» - здивувався я сам до себе.

- Ось ти де! І де ж моя кава… - я підняв на неї очі і заціпенів. Гнів з новою силою накрив мене, гаряче скипаючи в грудях.

- Обіцяй не злитись і тоді я все тобі розкажу! Обіцяй! – випалила вона.

І правильно зробила. Іще б кілька секунд і я взірвався б праведним гнівом! Мене знову пошили в дурні! Кілька повільних вдихів, кажуть, що людям це допомагає вгамувати лють. Трохи і справді допомогло.

- Гаразд, - нарешті відповів я і схрестив руки на грудях, щоб Мія не бачила мої стиснуті кулаки.

- Добре, - вона відсунула серветку від губи і перегорнула її чистою, ще не заплямованою кров’ю стороною. Я міцніше зчепив зуби, оглядаючи її розідрані шви, розбиту губу та синець у вигляді пальців на руці. Одяг, до речі, теж був не її. Надто вульгарна рожева сукня в блискітку оголювала усе що можна і ні.

- Розповідай, як похід за кавою обернувся цим? - гнівно процідив крізь зуби.

***

Коли вони увійшли в кімнату, я не бачила їхніх обличь. Лише почула шаркання трьох пар ніг. Вони пройшли до дальнього столика, тихо розмовляючи. Спочатку я не звернула уваги, навіть не прислухалась, але мої вуха якось самі нагострились і почали вловлювати цілі фрази.

- Вона зараз в камері. Спіймали прямо перед дверима підвалу, де проводили підпільні ігри.

- Тоді ми не зможемо тримати її тут більше двох діб!

- Але і розговорити її не вдасться. Це дівчисько нізащо на світі не здасть нам свого коханця! Надто віддана!

- Треба щось вигадати! Будь-що! Шанс схопити де Леоне випадає не кожен день!

- Перепрошую? Ви сказали «де Леоне»? Луїс де Леоне? Власник мережі підпільних казино?

Три пари очей звернулись до мене. Усі примружились і пильно оглянули з ніг до голови. Одні очі я впізнала моментально.

- Іди звідси, дівчинко, і зроби вигляд, що нічого не чула! – роздратовано кинув один з детективів: старий, сивий чолов’яга.

- Не поспішай так, Матіасе. Новобранка Верес може нам допомогти! – відповіла молода детектив із прямим рудим волоссям. Вона вийшла з-за столу і стисла мене в обіймах. – Як ти змогла влипнути в неприємності, просто перевіряючи багаж в аеропорту?

- Ви ж знаєте, що вони самі мене знаходять, детективе Рім, - всміхнулась до жінки.

- Це та новобранка, що отримала нещодавно кулю? – спитав детектив Матіас, а Рім кивнула. – Звідки ви одне одну знаєте?

- Я викладала в академії на її курсі «Мистецтво вижити під прикриттям». Мія була однією з кращих студентів і ще вона під прикриттям проникла в клуб Хорхе та допомогла нам затримати його. Мія знається на грі в карти, - весело всміхнулась детектив Рім.

- Арешт був успішним тільки завдяки вашому навчанню, - не збрехала я.

- Чекайте, - заговорила старша жінка біля Матіаса, - вона допомогла усунути Хорхе, конкурента де Леоне? Тоді в нас є шанс розговорити Карлу.

- Можна спробувати, але треба скласти план, - скептично вимовив детектив Матіас і Рім почала переповідати мені, що сталось в сфері підпільних казино за останній рік.

На останньому курсі навчання мене відправили під прикриттям до клубу Хорхе, де я мала підслухати інформацію про передачу крупної партії зброї. Що тут скажеш, грати партію в карти із самим головою банди я не збиралась. Але Хорхе поклав на мене око, тому що образ в мене був дуже навіть звабливий. І, щоб вийти живою з клубу, мені довелось зіграти. Напевно, тоді вперше моя вдача не підвела мене – я виграла партію. Хорхе провів мене до свого кабінету, де почав розпускати руки і хизуватись своєю владою в місті, статками і тим, що скоро в нього буде своя міні-армія.

Як виявилось передача зброї вже відбулась і уся партія знаходилась прямо під клубом. Я відпросилась у вбиральню, щоб «припудрити носика» перед тим, чого від мене хотів Хорхе, а сама викликала підмогу. Поліція увірвалась в той момент, коли я повернулась до чоловіка і всіх заарештувала. На щастя, ніхто не запідозрив, що це через мене.

Після нашої невеличкої вистави під час навчання в академії, підпільний бізнес Хорхе закрився і усі його складові перейшли під контроль давнього ворога і конкурента – Луїса де Леоне. Якщо Хорхе був зухвалим і любив похизуватись усім, що має, то Луїс був особою скритною, хитрою і прискіпливою. Він не підпускав близько до себе нових людей, поки ті остаточно не проходили його перевірки.