Розділ 6 План на кохання

Рафаель різко встав і забрав свої руки з моїх. Мені стало якось холодно і самотньо, що довелось обхопити себе руками. Янгол відійшов до панорамного вікна, що виходило у двір і спохмурнів.

- Ти збираєшся мені розповісти?

- Так-так. Я просто думаю, якби зробити це так, щоб ти не сильно злилась.

- Злилась? – я вже запідозрила щось не добре.

- Обіцяй не злитись і вислухати мене.

- Гаразд, - кивнула я після тривалої паузи.

- Отже, я вже казав, що янголи-охоронці відчувають певні події, які мають відбутись із підопічними. Я сьогодні увесь день відчував, що твоє справжнє кохання знаходиться десь поблизу. І я гадаю, що це Марк, - на це просто кивнула. Цю частину нашої розмови я пам’ятала. – Коли людина знаходить своє справжнє кохання і усвідомлює це – її показник вдачі збільшується. Тому що це робить вас щасливими і любов долає всі труднощі та перешкоди і таке інше, - розсіяно махнув він рукою. - Але на даний час я не впевнений, що це точно Марк. І нам треба це якось перевірити, - янгол зам’явся, а я примружилась на нього.

- І, як ти збираєшся це зробити?

- Ну, ем… Ревнощі?

- Ревнощі? – не зрозуміла я.

- Так. Ревнощі – одні з найсильніших емоцій. Нам потрібен хтось, хто буде залицятись до тебе на очах у Марка і змусить його відкрити свої почуття. Якщо він твоє справжнє кохання, я зрозумію це доволі швидко. Тоді в тебе збільшиться показник удачі та і ти станеш щасливіша.

Рафаель зробив паузу, а я замислилась. Якось це виглядає не дуже. Хіба істинне кохання не має прийти тоді, коли його найменше очікуєш? Хіба це не має бути несподівано? Щоб тебе раптово охопило щастя, кинуло в жар, серце забилось в шаленому ритмі та в животі запурхали метелики від усвідомлення, що ти закохана в цю людину. І що тобі відповідають взаємністю.

Дізнатись від Рафаеля, що хтось з мого оточення і є моя доля виглядало, як шахрайство. Ніби виграти в лотерею, а потім дізнатись, що результати підтасовані. Можливо для когось це було б щастям, але мені стало противно від цих думок… Я б почала ставити собі питання чи справді ця людина кохає мене, чи це просто хтось зверху підлаштував наші долі, як маріонеток?

Стривайте-но.

- Ти сказав, що нам потрібен хтось, хто буде залицятись до мене? – на питання янгол кивнув. – І де ж нам знайти таку людину? – обурилась я.

- Ну, не обов’язково щоб це була людина, правда ж? – хитро всміхнувся Рафаель. Я скинула брови. Якщо чесно, доходило до мене довго.

- Ах! – задихнулась я. – Ти на себе натякаєш?! – янгол тільки ширше всміхнувся. – Ти взагалі думаєш головою своєю блондинистою!? – вскочила я на ноги, забувши про рану.

- Ти обіцяла не злитись! – виставав він руки в захисному русі.

- Я просто не знала, що ти замислив! – схопила подушку з дивану.

- Ти ж погодилась! – скрикнув янгол. Я міцніше стиснула подушку. «І не посперечаєшся ж!» - не наважилась кинути предмет, пам’ятаючи минулу невдалу спробу. Розсерджено сіла назад, склала на грудях руки і відвернулась від Рафаеля. Зсунула брови до перенісся і підтисла губи.

- Я проти! Жахливий план! Абсолютно не дієвий! – говорив мій язик, а серце чомусь затріпотіло і жарко так стало, задушливо.

- Ти цього не знаєш, - обережно підмітив янгол, але мій гнівний погляд змусив його замовкнути. Я глибоко вдихнула і підійнялась. Пішла в кухню. Хлопець за мною. – Куди ти?

- Замовлю їжу. Не маю настрою готувати, - взяла стаціонарний телефон і набрала номер піцерії на пам’ять. Не змінний адміністратор прийняв моє замовлення. Я дістала з рюкзака, недбало кинутого на стільці, гроші і протягнула Рафаелю. – Розрахуєшся, як приїде кур’єр.

- А ти куди?

- На кудикіну гору! – янгол потупив очі, підтис губи і якось згорбився. Я зітхнула і спробувала заспокоїтись. – Я йду в душ і переодягтись, а ти – чекаєш тут на їжу. Потім розберемось з твоїм «планом», - я махнула рукою і пошкандибала нагору.

Прохолодні краплі води стукотіли по плитці в душовій. Я відшкрябувала сьогоднішній день зі шкіри грубою мочалкою, залишаючи червоні полоски. Думки збирались до купи. Заплющила очі і пригадала момент пострілу. У вухах задзвеніло. «Зосередься!» - наказала собі і знов подумки повернулась в фойє аеропорту. Тільки в той момент, коли Віктор впав на коліна. Рафаель сидів поруч. Я дістала кайданки. Зробила крок до них. Віктор схопив пістолет. Янгол викрикнув: «Ні!», - і скинув руку у бік кулі. Я впала на спину.

Фантомний біль в нозі змусив мене розплющити очі і зчепити зуби. Я глибоко вдихнула і повільно випустила повітря крізь зуби. Подивилась на свої долоні, які здавалось сумували за дотиком інших долонь: великих, сильних, гарячих. Я пирхнула: «Як долоні можуть сумувати?». Здається, в мене і справді повільно їхав дах!

Я одягла піжаму, закуталась в халат і стала повільно спускатись темними сходами. На останніх сходинках почула гучний дивний звук. Наче мелодія дзвінку на старих телефонах.

- О, Рафаелю! Ти ще живий друже? – весело пролунало з моєї кухні. Я інстинктивно завмерла, прихована в тіні.

- Темелух, після усього, що сталось невпевнений чи ми друзі, - холодно промовив Рафаель.

- Та годі тобі! Я між іншим знайшов інформацію, яку ти просив! А ти так зі мною! Ех!

- Знайшов? Тоді ближче до справи.

- Який нетерплячий! Отже, усі посібники і книжки, і навіть ті талмуди в Золотій бібліотеці кажуть, цитую: «Єдиний спосіб передати янгольську вдачу людині – фізичний контакт, супроводжуваний сильними емоціями», - той кого звали Темелух змовк. Утворилась гнітюча тиша.

- Тобто?

- Ти чого рота роззявив. Фізичний контакт плюс сильні емоції дорівнює підвищення щастя у твоєї підопічної. Ось така формула. До речі, коли сервери полагодять, поки що, невідомо. В нас тут завал! Всі бігають, як раніше з папірцями! – засміявся янгол на іншому кінці.

- Який фізичний контакт? Що ще за «сильні емоції»? – гнівним голос спитав Рафаель.