Розділ 3 Янгольська сила

Мені снився такий дивний сон. В ньому шаруділи янгольські крила та лилось світло з небес. Я прокинулась, як зазвичай раніше за будильник, що показував за десять хвилин шосту. Вимкнула його, накинула шовковий халат і спустилась вниз, дивуючись, що зачинилась на два замка. Пухнасті капці м’яко ступали по підлозі.

Закинула капсулу в кавоварку, дістала з холодильника молоко, шоколадну пасту і взяла хліб. Позіхнула. Взяла в руки чашку, щоб налити собі кави.

- Доброго ранку, моя зіронька!

Здригнулась. Чашка полетіла вниз і з дзвоном розлетілась на шматки. Знову. Як багато ранків до цього і як багато ранків в майбутньому. Я озирнулась. Рафаель вийшов з гостьової ванни в одному чорному рушнику на стегнах. З мокрим волоссям і краплями води, що стікали по мужньому стрункому торсу.

- Господи! Хто тобі дозволив ходити в такому вигляді в моєму домі!? – я відвернулась і закусила губу. «Навіть, якщо в тебе таке божественне тіло! Він точно демон, чесне слово!» - мої думки йшли далеко не в потрібному напрямку.

- Я все чув, - задоволено хмикнув Рафаель і зник за рогом.

Мій погляд зачепився за пластир на долоні. Отже, це був не сон. Я прикрила очі і глибоко вдихнула. Запахнула щільніше халат і зав’язала на пояс. Зібрала залишки чашки і викинула в смітник. Взяла нову, налила собі кави, трохи розбавила молоком.

- Що це так смачно пахне? – запитав хлопець впливаючи в кухню. Його платинове волосся все ще було вологим, але на ньому з’явився одяг: біла сорочка і чорні брюки.

- Кава. Будеш? – він кивнув і я налила ще одну чашку. Янгол взяв напій, скривився і закашлявся, зробивши ковток.

- Чого така гірка?

- Хіба в янголів немає кави?

- Є, але наші відчуття в небесному царстві притуплені: смаки, запахи, кольори. Тут все відчувається інакше, - знизав він плечима. – То який план?

- Ще не придумала, - зітхнула я і намазала шоколадну пасту на хліб.

- Здається, є спосіб передати тобі удачу. В посібнику для охоронців точно щось таке писали.

- Тобі «здається»? Як тебе взагалі до людей підпустили, якщо основ не пам’ятаєш?

- Гей, не такий я вже і безвідповідальний! – образився Рафаель. – А поки що, я маю бути поруч з тобою весь час, - хитро всміхнувся янгол.

- Чого б це? – здивувалась я і аж жувати перестала.

Рафаель не поспішав із відповіддю. Його сірі очі уважно вдивились в мої. Він плавно протягнув до мене руку і взяв мою долоню. Ніжно провів довкола пластиру великим пальцем, чим викликав в мене зграю мурашок по тілу. З-під пластиру спалахнуло світло і швидко згасло. Я вивільнила свою руку з його і янгол ще кілька секунд задумливо дивися на свою долоню. Мої брови злетіли до гори, коли я відклеїла пластир. Шкіра під ним була чиста. Жодного сліду від вчорашнього порізу не лишилось. Може, це якась ілюзія? Потикала в долоню, але болю не відчула. Дивина!

- Я маю бути поруч, бо я твій янгол-охоронець, - лагідно посміхнувся хлопець і в моєму серці щось кольнуло. – І в мене нескінченна вдача.

- Це як?

- Ну, дивись. Якщо в тебе погана вдача і поруч знаходиться хтось із кращим показником – ваш загальний показник буде середнім між цими значенням. Такий собі баланс щастя. А в янголів вдача нескінченна.

Я кілька секунд обдумувала його слова, а потім підійнялась і промовила

- Тоді збирайся. Ми їдемо на практику!

***

Сказати-то я сказала, а от як реалізувати свій план ще не придумала.

Я поправила свою чорну поліцейську уніформу. Перевірила, щоб волосся було міцно закріплене в тугий низький пучок. Взяла кепку, рюкзак з документами та необхідними речами і спустилась вниз.

Рафаель чемно чекав на мене біля вхідних дверей, спершись спиною на стіну. Біляве волосся висохло і було вкладене нагору. Легкі тіні коридору підкреслювали його чіткі риси обличчя та бліду шкіру. Я задивилась на його неземну вроду на кілька секунд. «Візьми себе в руки!» - наказала собі.

- То, який там спосіб передачі щастя?

- Ще не знаю. Мій знайомий не відповідає на повідомлення. Напевно зайнятий, - стиснув плечима Рафаель. – Повтори ще раз свій план, будь ласка?

- Я їду в аеропорт, ти їдеш в аеропорт. Поки я буду працювати, ти – будеш знаходитись десь поруч, щоб не сталось нічого погано. Тільки… ем… є одна проблемка, - я зам’ялась, а янгол питально вигнув брову. – Ти не зможеш знаходитись поруч весь час. Якщо нас відправлять перевіряти літаки або багаж, то пройти туди зможуть тільки поліцейські.

- Хм… З цим я розберусь. Можеш не переживати, - сірі очі пильно оглянули мене. Рафаель махнув рукою і його одяг змінився. Наче в моїх очах помутніло, а потім усе розвиднілось і янгол вже стояв у такій самій уніформі, як моя. Хоч він і янгол, але чорний йому дуже до лиця!

- Прекрасно, але форма не означає стовідсотковий доступ до службових приміщень. Тобі потрібна перепустка, паспорт, підтвердження кваліфікації. Та і взагалі ти не поліцейський! Я і сама впораюсь, можеш дома залишитись! – я справді не хотіла, щоб янгол йшов зі мною. Але боялась, що хтось довкола мене може постраждати. Таке вже траплялось. І не раз.

- Залиш усе на мене і не хвилюйся, - я примружилась на нього. – Я подобаюсь людям і вселяю довіру, - посміхнувся до мене хлопець. – Ходімо.

З таким-то личком, ясно що подобаєшся!.. Кхм… людям подобаєшся, людям!

Ми вийшли з будинку. Спочатку янгол, а за ним я. Закрила двері, склала ключі в рюкзак. Впевнилась, що склала ключі в рюкзак і закрила всі кишеньки. Я вже стільки разів губила різні речі: ключі, телефони, гаманець, що і рахувати перестала. Тому була навчена перевіряти важливі речі двічі.

Розвернулась і зробила крок. Ой, як необачно з моєї сторони! Моя нога не знайшла землі і я почала падати зі сходів. Та тут всього три сходинки, та за що!? От що значить, коли удача в мінусі. Я заплющила очі і приготувалась до зіткнення з землею. Якого не відбулось.

Я порахувала про себе до трьох і обережно розплющила очі.