Розділ 2 Мінусова вдача

Сьогодні було якось особливо погано із моєю вдачею!

Дорогою додому мене кілька разів мало не збили машини, прямо перед носом з підвіконня багатоповерхівки впав вазон, мій невисокий підбор застряг в решітці зливної каналізації і зламався, коли я витягала туфлю.

Нарешті опинившись в будинку, я зачинила двері і сперлась на них спиною. Метал холодив розпечену літнім сонцем шкіру крізь тонку сорочку.

«Дім, милий дім! Ані Шива, ні Будда, ніхто з богів не допоможе! Мало мені було пригод в житті, так тепер ще й цей збоченець!»

Знов спалах перед очима і за ним голос:

- Я не збоченець! Скільки можна!

- А! - я скринула від несподіванки, коли блондин знову з'явився в метрі від мене. Від безсилля та переляку сповзла на підлогу. - Як ти тут опинився? - тихо спитала. Впевнена, що він не міг прослідкувати за мною, бо я петляла вуличками і постійно перевіряла чи ніхто за мною не йде.

- Особливість янголів - чути молитву звернену до вищих сил. Навіть не те, щоб молитву. Будь-яку думку, яку ти промовиш після згадування імені Господа. А ти сказала цілих два, тому я зміг тебе знайти і телепортуватись сюди.

Я дивилась на нього із шоком і недовірою. Ні. Так більше не може продовжуватись. Треба все вияснити.

***

- Отже, ти стверджуєш, що ти – мій янгол-охоронець. Тоді, що ти робиш тут, на Землі?

Ми були в моїй світлій вітальні на першому поверсі. Я дізналась ім’я незнайомця – Рафаель. Хлопець сидів на синьому дивані, а я навпроти на стільці і вела допит. Нас розділяв низький дерев'яний кавовий стіл та ваза з орхідеєю на ньому. Вже якийсь час розглядала цього дивака: гострі вилиці, тонкі привабливі вуста, сірі очі, платинове волосся, а білосніжні крила щезли. Що не кажи, а посмішка така ікласта, мов в демона.

- Мене відправили тебе охороняти.

- Від чого?

- Від... ем... всього?- підозріло зам'явся блондин.

- Як ще мені перевірити, що я не зійшла з розуму і ти справді… янгол? – ніколи не думала, що таке  скажу.

- Хм... можемо подивитись твою довідку, - Рафаель махнув рукою в мене перед обличчям, але нічого не сталось. Я зморщила носик. - Зараз, секунду. В теорії це виглядало інакше, - він ще раз махнув рукою і між нами з'явилася прозора синювата табличка із написами. - От, так краще!

Я здивовано кліпала очима. Простягла до неї руку, але та пройшла крізь табличку і перегорнуті написи. Я точно сходжу з глузду! Обережно пересіла до хлопця на диван і вдивилась у «довідку».

- Що це за мова така? – нічого не могла розібрати.

- Небесна мова. Зараз, зачекай, - хлопець різко нахилився до мене і подмухав на мої очі. Вії затремтіли, а літери на табличці зарухались, помінялись місцями, і стали нормальною зрозумілою мені мовою. – Тепер ти можеш розуміти янгольську мову, - всміхнувся він і перевів погляд на табличку. – Та-ак, подивимось. Загальна інформація, інформація про родичів. Минуле. Теперішнє, а де ж тут, - янгол водив пальцями по екрану, ніби по планшету і читав написане. – А, ось воно – «Показники».

Рафаель тицьнув на них і на екрані з’явився один єдиний напис: Удача -3. Ми завмерли дивлячись на цей рядок.

- Це ж тире, правда? – з надією спитала я.

- Було ж два! Як це мінус три? Це що таке? Та як з таким показником вижити взагалі? – підскочив янгол і став нервово ходити по кімнаті.

- В-вижити? – мій мозок зачепився за це слово і я потупилась в одну точку перед собою. Хлопець завмер, подивився на мене, потер потилицю.

- Ей, ти чого так зблідла? Ти не переживай. Це я так, до слова прийшлось.

Зараз все ставало на свої місця. Моєї вдачі і справді ніколи не існувало або вона була мізерною. Але тепер моє щастя було в мінусі! Я відвернулась до спинки дивана і згорнулась калачиком, підтягнувши до себе ноги.

- Ей, М-міє? Ти що, плачеш? Т-ти не плач, чого ти! Я ж тут, твій янгол-охоронець. Я буду тебе захищати, поки всі сервери не відновлять і твоя доля знов не стане успішною та світлою!

Плакати? Та я і не збиралась. Шокована? Звичайно! Бо я вперше дійсно повірила словам бабусі про прокляття. Стривайте, він хіба не сказав, що показник був два? А що там про сервери і долю?

- Як так сталось, що мій показник пішов в мінус? Таке взагалі можливо? – я сіла і повернулась до Рафаеля.

- Ну-у, не те, щоб можливо. Точніше до одного випадку ніхто й не думав, що можливо. А потім я… - хлопець закусив губу і знітився. Відвів погляд сірих очей.

- Ти що? – вичікувально спитала я.

- Якщо коротко, то я…

***

- Що-що ти зробив?! – скрикнула Мія. – Ти! Ти! Ах! Негідник! Дилетант! Бездара! – лаялась на мене дівчина. Вона кинулась до мене, щоб вдарити, але я відскочив убік і перебіг за стіл, як за барикаду.

- Я ж не спеціально! Я не збирався робити нічого поганого твоїй долі! Просто так сталось!

- «Так сталось»? Ти не виконав свої обов’язки! – вона ще раз кинулась до мене, але ми знов помінялись місцями.

- Я ж казав, що я не спеціально!

- Та ще б ти спеціально це зробив! – вона не на жарт розлютилась. Я бачив це по вогню, що плескався в її карих очах. Мія схопила подушку з дивана і з усієї сили запустила нею в мене. Я відбив її рукою і предмет полетів прямо в орхідею, збиваючи її зі столу. Вона впала на підлогу і скляна підставка розлетілась на великі уламки. – Моя орхідея! – сумно скрикнула дівчина і присіла біля понівеченої квітки. – Ай! – з її долоні стрімко побігла цівка червоної крові.

- Обережно! Давай я…

- Не підходь! – серйозно промовила дівчина. – Гадаєш, таке трапляється вперше? Мені до цього не звикати, а тепер тим паче, - сумно зітхнула Мія невідривно дивлячись, як краплі крові падають на підлогу. – Стій тут, - наказала вона і підійнялась, зникла за рогом в напрямку кухні.

Я перевів погляд на розбиту підставку, червоні краплинки, розкидану землю та пом’яту квітку. Концентрація, змах рукою і кілька іскор з кінчиків пальців – квітка повернулась на своє місце на цілу підставку, а підлога стала чистою. Мія повернулась за хвилину із пластирем на долоні, з віником і совком. Завмерла на порозі кімнати. Прискіпливо оглянула підлогу, квітку і зітхнула, похитавши головою.