Пролог

«Ти поводиш себе не як янгол!»

«Твій термін навчання на янгола-охоронця подовжено. Ти знову будеш лише помічником!»

«Ось документи підопічної за яку ти тепер відповідальний. Ти маєш право лише на незначне корегування її життя з дозволу головного охоронця.»

- Пф! Та як вони могли! Одненька помилочка, одненький проступок (ну це якщо не враховувати усіх попередніх, звісно) і тебе вже списують з рахунків! Хіба ми не можемо часом поводитись, як демони? Мати трохи свободи? Хіба в янголів нема почуттів? Ех… - але ж і справді нема.

Ні почуттів, ні відчуттів.

Напевно тому ректор Янгольської Академії і розлютився. Ну, хто ж йому винен, що своє спалене волосся він побачив тільки тоді, коли від нього дим пішов.

- Моє волосся! Моє дорогоцінне волосся! Ох! А репутація! Моя репутація! Та я приб’ю цього негідника! Чесне слово – прикінчу! – репетував він зовсім не як янгол. Від обурення і люті аж на демона став скидатись. І це я ще на янгола йому не схожий! – От як знайду! – та й запустив закляття відстеження магічного сліду, а воно до мене привело. Хай подякує, що лише волосся спалив, а не його ненаглядну сиву бороду метр в довжину.

Ех, я звісно парі виграв, але ціну заплатив найвищу! Не акредитували мене як янгола-охоронця. Тепер бозна-скільки часу в помічниках ходити!

- А, мій новий помічник. Як там тебе, Рафаель? – спитав мій новий наставник: старенький, трухлявий янгол з короткою сивою бородою, але крилами заввишки метри два з половиною. Чим мудріший та сильніший янгол – тим більші і білосніжніші його крила. Від цих крил в мене аж очі засліпило.

- Він самий, наставнику. Хто тепер буде моєю підопічною?

- А я дивлюсь ти одразу в бій! Хєх! – всміхнувся він і потягнувся до паперів обережно розкладених на столі. Виудив папку звідти і простягнув мені. – Мія Верес, двадцять три, навчається на поліцейську, кінолог. Скоро буде проходити практику. Тато моряк, мама стюардеса, братів чи сестер немає і…

- Скільки?! – раптом скрикнув я, вивчаючи поглядом матеріали. – Чого це в неї рейтинг удачі такий низький?

- А-а, - задумливо протягнув старий янгол. – Бо деякі люди мають пройти випробування долею і якщо не зламаються під її гнітом, то будуть винагородженні.

- Але 2 з 10? Це якось занадто, хіба ні? – мої крила нервово пересмикнулись за спиною. Ніколи ще такого низького рейтингу удачі не бачив.

От, наприклад, якщо у вас рейтинг удачі 10 – то ви і в лотерею виграєте, і при жахливій аварії неушкодженим будете, і мрії ваші здійснюватися будуть легко, немов ви джину бажання загадали. І так по спадаючій. Але янгол-охоронець не чарівник і все вам покласти в руки не може. Тому навіть з найвищим рейтингом удачі людині доведеться попрацювати, щоб усе, чого він досяг, залишилось із ним. Бо є ще демони, які намагаються нам все зіпсувати і звернути людину зі шляху істинного.

Стандартний рейтинг 5-6, але 2! Що при ньому можна зробити? Якщо просто по рівному будеш іти і впадеш – руку точно зламаєш. Як будеш в ліфті їхати – точно застрягнеш. Вирішиш піти в басейн - ногу судомою схопить, то і втопитись можна!

Звичайно, якщо поруч є хтось із рейтингом вище, то він врятує і трохи компенсує низький показник. Але ж не надовго! Та і його показник тимчасово знизиться, щоб зберегти світовий баланс і бла-бла-бла.

- Ця дівчина вже багато пережила. Тепер нам з тобою треба скласти план її щасливого майбутнього. Розписати як і що станеться. Я планую підвищення по кар’єрній драбині, щире кохання, життя без хвороб, родину та щасливу старість, - радісно розмірковував мій наставник. – Ти чого це кривишся?

Чого-чого. Та це ж найнудніше, що можна придумати! Ніколи такі завдання не любив! Може мені справді треба було народитись демоном.

- Ти носа не верти! Тебе сюди прислали, як раз для того, щоб ти навчився бути хорошим янголом-охоронцем і сумлінно виконував свої обов’язки. Тому давай, усю її долю розпиши. Я повернусь з наради і перевірю! – старий поклав переді мною папери її минулого, чисті листи і ручку для складання плану життя та зник за дверима.

- О-ох, - простогнав я і вронив голову на стіл.

І що робити? Виконувати це завдання не хочеться, а бути янголом-охоронцем хочеться! Щоб потім стати головнокомандувачем янгольської армії. Не те, щоб ми воювали з демонами. Такого вже давно не було. Але посада престижна та і я завжди хотів бути кимось більшим, ніж просто скеровувати людські долі.

Аж тут я згадав одну фішку, якою всі потай користувались в академії. Її демон придумав (хто б сумнівався), щоб час на навчання не витрачати.

Я присунувся ближче до комп’ютера і через закриту демонічну мережу ввів посилання, що відкрило мені сайт із генерацією доль. Діджиталізація! Академія тепер теж йшла в ногу з прогресом на Землі.

- Та-ак, які б параметри обрати, - тут вибір був багатим. – Що ж поставимо удачу на 10, щастя на 10, кохання… Здоров’я… Родина… Старість… Ай, та все по 10! – я загнав усі показники в найвищі ступені, виставив поточні показники Мії і натиснув «Згенерувати» і «Роздрукувати».

- Зачекайте тридцять хвилин. Триває генерація, - відповів мені комп’ютер.

Ну, от і добре. Пів справи зроблено, можна і відпочити. Ці наради тривають мінімум години дві. Встигну в кафетерій збігати і на тренувальний майданчик. Мій погляд зачепився за фото стрункої дівчини із чорним хвилястим волоссям, великими карими очима, прямим носом та легкою посмішкою. «Нічогенька», - майнуло в голові.