12. Повернення Трікса

Тарас направився до готелю, номер у якому забронював, очікуючи своєї черги на кордоні. В голові вирував ураган думок, від яких чоловік намагався відволіктись, але ніяк не вдавалося. Увімкнув музику і почав підспівувати, щоб хоч якось переключитися. 

У готельному номері кинув валізу і, не роздягаючись, завалився у ліжко, відчуваючи фізичну втому. Але, як не дивно, спати йому не хотілося. Перед очима все ще стояли ті хлопці на мотоциклах, татуювання на їхніх руках і очі, які палали пекельним вогнем. Щоб позбавитись цього марення, вирішив освіжитися і, повільно підвівшись, пішов до ванної. Теплий душ привів його до тями і він вирішив, що розбереться з усім пізніше, а наразі головне — виспатись і рушати далі, у напрямку столиці.

Вийшов з ванної і закляк, побачивши свого знайомого, який зручно влаштувався у кріслі. Біля нього, на столику стояла пляшка віскі і три стакани, наповнені льодом.

— Добре, що ти обрав номер, у якому можна палити, — підкурив цигарку і смачно вдихнув дим.

— Ти як тут опинився? — роздратовано спитав, перевіряючи двері, може забув зачинити. Але в готелі двері захлопуються і їх не треба зачиняти.

— Нас двері не зупиняють… — відкоркував пляшку і налив напій у всі три стакани.

Тарас згадав, як бачив їх на кордоні. Вони проїхали через опущений шлагбаум, наче його там і не було.

— І чого ти приперся? Товариш твій де? — скинув полотенце і, діставши з валізи одежу, поволі одягнувся.

— Він тут, — повернув голову на пусте крісло.

— Цікаве татуювання! —почув Тарас голос і подивився на те крісло, куди саме показував Вінц.

Світло лампи замерехтіло і у кріслі матеріалізувався той, інший байкер. Тарас здивувався, але не злякався. Чомусь відчував, що хлопці не нашкодять йому, але їх незвична поява ломала всі уявлення реального світу.

— Ще досі вважаєш, що сам створив ескіз? — взяв стакан і відпив ковток.

— Ти хто такий і що вам обом від мене потрібно? Давайте швиденько вивалюйте, що хотіли і валіть звідси, я жахливо втомлений і хочу спати, — сказав Тарас та сів на диван, навпроти хлопців.

— Моє імʼя Шерк. Ти пригадаєш мене. Колись, у іншому житті я був вашим лідером. Десь на рівні підсвідомості ти знаєш, хто ти. Не віриш? Тоді поясни, з якого дива ти «придумав» таке татуювання? Як бачиш, воно таке самісіньке, як і у нас. Тільки вогонь у нас з Вінцем справжній, а не намальований.

Тарас краєм ока звернув увагу на руки хлопців і, дійсно, очі їхніх демонів ледь помітно палали якимось примарним вогнем. Він посміхнувся і подумав, що його дах трохи здвинуло. 

— На, випий, Тріксе, — Шерк подав віскі і продовжив, — Це допоможе тобі згадати, бо часу обмаль.

— Дякую, — взяв стакан, але не випив, а поставив на бильце дивану, — Але я тут у справах і мені зараз не до вас з вашими «згадай, хто ти є».

— Помиляєшся, брате, — Вінц випустив пару кілець диму і затушив цигарку, — Ми саме вчасно. Та, яку ти шукаєш приведе нас до Янголиці. Ти приведеш нас до неї і виконаєш своє призначення. Тільки так ти зможеш повернутися у наші лави, іншого не судилося.

— О, то ви і долю мою визначили. Призначення моє знаєте…

— Ми — Янголи Долі. Темні Янголи, як ти вже зрозумів. І так, ми знаємо твою долю. І призначення твоє нам відомо. Саме тому ми і тут. Пий і не заморочуйся, чи тебе змусити? — очі Шерка спалахнули на мить, але він посміхнувся і підняв стакан, наче для тосту.

Тарас вирішив, що краще все це закінчити швидше і, якщо випʼє з хлопцями, вони скоріше облишать його і він, нарешті, ляже спати. Та з іншого боку, алкоголь може допомогти йому розслабитися. Він випив все одним ковтком, підійшов до Вінца, поставив стакан на столик і рукою показав, щоб той налив ще.

Пили хлопці до пізньої ночі. Жартували і вели розмови, як старі добрі друзі. Все виглядало натурально окрім пляшки, яка не спустошувалась, хоча застілля вже тривало не одну годину. Тарас відчув спʼяніння, але те відчуття було якимось дуже дивним. Іще він помітив, що його гості тверезі, але пили набагато більше.

— То ми вже підемо… — Вінц подав Тарасу відкриту пачку цигарок, пригощаючи, — Покуримо і підемо.

Шерк з Вінцем також запалили і, вже мовчки, курили, спостерігаючи за Тарасом. Затушивши недопалок, Тарас відчув слабкість і обперся об спинку дивану, важко дихаючи.

— Що за… — тільки зміг вимовити і відключився.

Темні підійшли до Тараса і торкнулися його. Шерк поклав долоню на чоло; а Вінц на груди і обоє заплющили очі.

Тарас мирно спав, тільки його очі, під заплющеними повіками, рухались, наче він щось намагався роздивитися. Картинки минулого життя пробігали шаленим калейдоскопом подій. Він бачив Лію, Коласа, Філа. Той його останній бій. Кришталевий меч Коласа блиснув перед очима і Трікс потрапив у темну безодню. 

Нічого не видно, невагомість і моторошний, але знайомий голос, який давав настанови, який попереджав про переродження і смертне життя. Смерть від руки Світлого, ганебна поразка. Помста. Розплата. 

— Ти повернешся. Виконай призначення і ти знову станеш одним із нас… — почув наостанок і прокинувся.

Голова гуділа, немов там працювала електрична мʼясорубка. Тарас оглядівся, згадав, де він. Крісла були пустими, а у попельничці все ще тлів його недопалок.