11. Новий день. Новий досвід

Дорогою Настя мовчала, роздумуючи над тим, як їй жити з тим, що вона дізналася. Ще декілька тижнів тому вона посміялася б зі слів сестри, мовляв, молодша головою вдарилася та навигадувала повну тацю маячні про Янголів, Демонів і інших істот, чи, може, казок начиталася, чи фільмів надивилася про паранормальне. Але не зараз. Одна думка про те, що вона жила з монстром і тепер носить його дитину, не давала дихати спокійно.

— Але ж він не завжди був таким? — запитала Лія, не відриваючись від дороги. 

Лія не має можливості читати думки, вона просто зчитує емоції і знає, що саме турбує сестру. Настя, немов, прокинулася від голосу Лії та повернула голову, подивившись питальним поглядом.

— Тарас… Він завжди був агресивний і злий? Бив тебе чи ображав? Принижував, знущався тощо.

Лисичка задумалася на хвилинку, немов згадуючи своє життя з ним і злегка посміхнулася.

— Та ні. Я закохалася в нього саме тому, що він був добрий і лагідний. Але того дня, він був інший. Склалося враження, що то не він, що хтось, або щось…  — замовчала, підбираючи слово.

— Вселився в нього? — закінчила Лія речення.

Настя здивувалась, як легко сестра вгадала те, що сама не наважувалась вимовити, думаючи, що це маячня якась. Як хтось може в когось вселитися?

— Так, Лілю, наче щось керувало ним. То був не він. Тарас вдарив мене без причини. 

— То було один раз?

— А ти вважаєш, що цього замало? Бабуся завжди вчила нас, якщо памʼятаєш, що терпіти чоловіка, який вдарив бодай один раз, бодай легенько, не можна. Самоповага і все таке… Бо якщо пробачиш одного разу, то це може повторюватись. От я і не стала чекати іншого разу, зібрала такі-сякі речі і втекла проти ночі. Він тоді був напідпитку і заснув дуже міцно. Я цим і скористалася.

— Я мала на увазі, що, зазвичай, він був нормальний і те трапилось з незрозумілих причин.

— Так і було. Його вигляд налякав мене більше за той ляпас, яким він мене обдарував. Його очі… Розумієш, коли я побачила твій малюнок… Ті самі очі. Я немов знову отримала болючого ляпаса, аж щока запекла.

— Пробач, рідна, якби ж я знала, я ніколи б не довела тебе до такого стану. 

— Ти не винна. Навпаки, я вдячна за те, що дізналася, хто він насправді…

— Не роби завчасних висновків. Поки що. Час покаже. А зараз, — Лія зупинила автівку біля кафетерію і заглушила мотор, — Налаштуйся на приємне. Ти ж зустрічаєшся зі світлою людиною, яка допомогла тобі багато років тому і зараз чекає на зустріч з тобою, немов ти її рідна дитина. А щодо Тарасу, не переймайся, все влаштується найкращим чином, повір.   

— Ти вмієш заглядати в майбутнє? — загадково посміхнулася Настя.

— Можна і так сказати! А зараз біжи вже, щоб не спізнитися, — поцілувала сестру в щічку і, торкнувшись плеча, поділилася теплом, яке налаштувало Настю на спокій і впевненість.

— Дякую, Лілюсю. Я люблю тебе!

Настя зайшла в кавʼярню, а Лія заплющила очі, щоб відчути, чи там, всередині, безпечно і чи не чатує хтось на сестру. Раптом ій кольнуло в серце і вона, розплющивши очі, крикнула:

— Коласе, він наближається, зупини його! Вигадай спосіб, але затримай його, щоб виграти трохи часу!

У свідомості відгукнувся спокійний голос Янгола, який запевнив, що зробить все, що в його силах.

— Тільки щоб ніхто не постраждав! Навіть Тарас! — прошепотіла наостанок.

Надавила на педаль зчеплення і, глибоко вдихнувши, провернула ключ. Автівка завелася і дівчина повернула голову, щоб перевірити, чи нікого немає позаду, та побачила, як офіціант наклеює на двері якесь оголошення. 

Лія згадала свій сон, де наставник казав про знаки, на які слід звертати увагу і, заглушивши мотор, вийшла з машини. Роздивилася будівлю і посміхнулася. Назва «Крила» була їй довподоби. Підійшовши ближче, побачила, що то оголошення про вакансію та, не довго думаючи, дістала телефон з кишені і надіслала своє резюме на електронну пошту, вказану в оголошенні.

Резюме вона склала ще пару місяців тому, бо вже тоді планувала перевестися на заочку і почати заробляти. А зараз, на її думку, настав час для дій. Настя вагітна і гроші не будуть зайвими. До пологів ще близько півроку, є час підготуватися. 

Через скляні двері Лія побачила Настю за столиком, поруч із сивою жінкою, яка виглядала найщасливішою в світі. Заспокоївшись, сіла в машину і поїхала в університет. Треба написати заяву про перевод на заочну форму навчання.

***

— Ви вчасно, — посміхнулася лаборантка кафедри, приймаючи заяву Лії, — Декан з наступного тижня у відпустці, тож сьогодні і підпишемо. А чому Ви вирішили перевестися? Сподіваюсь, нічого страшного не трапилося?

Лія посміхнулася, відчуваючи цікавість жінки. Самотня, має двох котів і завжди втручається в життя інших, бо своє вважає зовсім не цікавим.

— Навпаки, трапилось щось чудове. Моє життя змінюється і тому потребуватиму більше вільного часу.

— Невже заміж зібралася? Попереджаю, якщо зміниш прізвище, ми повинні будемо…

— Ні, ні, не зібралася я заміж, — не дала закінчити щебетання Валентини Борисівни, — Це інше…