10.2. Дивне зцілення

Весь час, поки Вінц, а саме так представився дивак, розповідав нібито про попереднє втілення Тараса, який зовсім не Тарас, а Трікс, хлопець мовчав, дивуючись тому, що ще й досі слухає цю нісенітницю. Майже годину він вислуховує казочки про те, що існують якісь Темні і якісь Світлі, що триває якась боротьба зла з добром, що хтось там щось згадав, отримав сили і він, Трікс, також має щось згадати, бо буде пізно. У думках визріло одне питання: «Що саме покурив цей парубок чи, може, накачався чимось важкішим?»

— Ми тебе знайдемо пізніше. А поки перетравлюй все, що я сказав, — наказним тоном промовив Вінц і вийшов з кафе, накидуючи на плечі плащ.

«Ми тебе знайдемо пізніше» — промайнуло в думках Тараса.

— Хто це «ми»? — прошепотів собі під носа, зірвався з місця і швидкими кроками попрямував до вбиральні, щоб негайно вмитися, змити ту ману, яку напустив на нього цей новий-старий знайомий. Наче загіпнотизував, бо сидів, немов прикований до стільця і не міг чи не хотів піти геть.

У голові вирували думки, повертаючи примарні спогади, які були схожі на божевільне безглуздя. «Колас винен у тому, що ти тут, у цьому слабкому тілі. Ти — людина і маєш довести, що гідний повернутися у лави Темних Янголів… Колас винен, він здолав тебе… Він тебе знищив! Це все він, клятий Світлий Янгол…» — відлунням бив у скроні голос Вінца.

— Маячня якась… — прошепотів сам до себе Тарас, набрав повні долоні холодної води і плеснув собі в обличчя.

Трохи заспокоївшись, перевірив вміст своєї сумки, чи часом той тип не вкрав чогось. Гроші, телефон та документи на місці, отже можна рушати далі, бо згаяв забагато часу, спілкуючись з тим ненормальним. 

— Вибачте, — у вбиральню заглянув парубок, — То Ваша машина в мийці "застрягла"! Там вже черга. Не могли б Ви...

Тарас нічого не відповів, перебуваючи ще у спантеличеному стані, а просто мовчки вийшов, трохи не збивши з ніг парубка, який ледь встиг відійти.

Вийшов з кафе і поволі попрямував до свого авта, аж раптом почув рев моторів мотоциклів і повернув голову на звук. Двоє молодиків стояли біля заведених мотоциклів, надягаючи шоломи. З одного боку, нічого особливого, а з іншого, мотоцикли чорні, шоломи чорні, а хлопці без захисного одягу, просто у звичайних джинсах і майках, але одяг також чорний.

Вони зрушили з місця і, коли проїжджали повз Тараса, він помітив, що один із хлопців — його недавній співрозмовник. А хто той інший невідомо. Байкери повільно проїхали і повернули на шосе, а Тарас вкляк, як вкопаний, побачивши таке ж татуювання і в іншого хлопця на руці.  

Випалив цигарку, сів за кермо і поїхав у бік кордону. Всю дорогу прокручував слова Вінца, навіть на деякий час забув про свою Настю. До пункту перетину добрався коли вже стемніло. Але черга була невелика, отже й чекати доведеться не довго.  

Раптом, наче нізвідки зʼявилися його «знайомі» байкери. Тараса аж сіпнуло від звуку моторів, які пронизливо розірвали тишу. Він визирнув у вікно, щоб подивитися на них. Він завжди мрійливо розглядував мотоциклістів, бо з дитинства мріяв про крутий байк, шкіряний костюм і чорний шолом. Біля його машини хлопці пригальмували і повернули голови, щоб подивитися на Тараса-Трікса, у якого очі розширилися від того, що він побачив. Під чорними візорами шоломів горіли очі вогнем, так само, як у демона на його руці. Навіть на мить здалося, що малюнок нагрівся. 

— Чортівня якась, — промовив Тарас, проводжаючи байкерів поглядом, — У першому ж готелі зупинюсь, перепочину, бо вже ввижається щось дивне.  

Вони, не зважаючи на прикордонників, на чергу з автомобілів, просто проїхали, оминувши всіх і ніхто їх не затримав, немов взагалі їх не побачили. Але ж такий рев не можливо не почути… 

— Можу поклястися, що вони проїхали крізь опущений шлагбаум. Як таке можливо? — потім, запалив цигарку і продовжив: — Дожився, вже балакаю сам до себе…

Рух автівок повільно наближав Тараса до перетину кордону. Він приготував документи для перевірки прикордонників і ще раз перевірив навігатор, та додав зупинку у Львові, у першому-ліпшому готелі. 

***

— Ти впевнена, що готова вийти поміж люди? Витримаєш той емоціональний тиск? — запитав Колас, поки Лія вмощувалась у ліжку, — Ти ж уявляєш, що переживають люди і що доведеться відчути тобі?

— Так, я усвідомлюю і, гадаю, що витримаю. Адже маю вийти бо є деякі справи. Та й від вічного сидіння вдома я не навчуся користуватися силою. А ти, будь ласка, будь поруч.

— Я завжди поруч… — поцілував у чоло.

Лія почувалася втомленою, але ніяк не могла заснути. Вона знає, що безглуздо обмірковувати розмову з Настею зараз, але розказати про Трікса вона має, щоб сестра була вкрай обережна. 

Втома далася взнаки і, нарешті, Лія задрімала. Їй прийшло дивне сновидіння, в якому вона зустріла Рафаїла, але виглядали Вони, як звичайний смертний. Без крил і випромінювання. Вона, пильно придивляючись до нього, запитала:

— Це справді Ви? — з недовірою розглядала свого наставника.

Рафаїл на це просто посміхнувся і злегка кивнув головою.

— Ви маєте щось для мене?

— Послання… Твоя доля змінюється прямо зараз, тому дій за покликом серця. Ти знаєш, що Всесвіт реагує на емоції і почуття, а не на логіку і думки. Користуйся своїми знаннями і уміннями. Попри те, що зараз ти смертна, не забувай, хто ти насправді. Ми посилаємо тобі знаки, а ти вирішуй, як скористатися цим. За названу сестру не переймайся, вона все зрозуміє і прийме свою долю. Ти просто допоможи їй, надихни, вилікуй її душу. Твої дотики зцілюють, твої слова надихають. Ти отримала й цей дар. Тепер дій...